Учора самодіяльному поетові, композитору, заслуженому працівникові культури України, Почесному громадянинові Волині Степану Федоровичу Кривенькому виповнилося б 75...
Учора самодіяльному поетові, композитору, заслуженому працівникові культури України, Почесному громадянинові Волині Степану Федоровичу Кривенькому виповнилося б 75... Він пішов у Вічність у 51, залишивши по собі нерукотворний пам’ятник — пісню. І слова у ній начеб прості й звичайні, й мелодія безхитрісна, просто підслухана у вітру, нашептана колоссям: «Шумлять, колишуться хліба, Як хвиля в морі грається. Моя заквітчана земля До сонця усміхається». І хай ламають собі голови мистецтвознавці, чи є у тому незбагненна таїна таланту, чи одвічна загадка любові, а пісня живе, літає собі по світу, примушуючи завмирати людські серця і пригадувати щось таке найдорожче, невимовне… Втім, чому невимовне? Як тільки повертаюся з інших країв і перетинаю невидиму межу із вказівником «Волинська область», так і забринить у серці: «Поліський (Волинський) краю дорогий, Мені ти був колискою…». Знаю, що з не меншим ентузіазмом співають її й ті, у кого в паспорті зазначена зовсім інша «мала батьківщина» (Про це ми розширено розповідали у нашому спецвипуску «Читанка для всіх» за 29 березня цього року). Пісня «Волинь моя» давно, справедливо й заслужено стала народною і, на щастя, не має ознак старіння. Тож є нагода ще раз подякувати за неї творцеві, як і за інші його чесноти, що живуть у вдячній пам’яті нащадків. З ювілеєм, Маестро!
