У рейсовому автобусі зустрілися дві жінки пенсійного віку, вочевидь, давні знайомі. Розмова розпочалася із найактуальнішого:
— Ну як ви там, уже обсіялися?..
У рейсовому автобусі зустрілися дві жінки пенсійного віку, вочевидь, давні знайомі. Розмова розпочалася із найактуальнішого: — Ну як ви там, уже обсіялися? — Та де там, старий слабує, не може нічого робити, та й з мене вже толку мало. Ото потикала коло хати трохи городини і вже до лікаря їду. Цукор об’явився, та не той, що в коморі... Далі розмова перекинулася на медичні теми, тут же можна було довідатися, який лікар кращий, а який нікудишній. А після медично-фармакологічних проблем жінки раптом заговорили... про високу політику. Жваво обговорювали відставку Яценюка, і те, що можна чекати від Гройсмана, і яким то спікером буде Парубій, і чи затвердять прокурором Луценка. Відверто кажучи, була трішки подивована такою імпровізованою політінформацією і неабиякою обізнаністю сільських жіночок, яким би більше пасувало про внуків говорити. Та живемо у таких реаліях, коли «висока» політика надто вже зазирає у наші кишені... Дещо несподіваним був і висновок співрозмовниць: можна все стерпіти — і високі ціни на продукти, і на «комуналку», і відсутність роботи. А ось те, що гинуть хлопці на Сході, і нинішні ціни на ліки терпіти більше просто несила. Бо життя у людини одне...
