Хай вибачить мені світлої пам’яті Степан Кривенький за перефразовування слів його відомої пісні, але вони яскраво характеризують нинішній стан справ у команді...
Хай вибачить мені світлої пам’яті Степан Кривенький за перефразовування слів його відомої пісні, але вони яскраво характеризують нинішній стан справ у команді
Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ, редактор відділу спорту газети "Волинь-нова" (на фото)
Не секрет: із 1960 року, коли клуб набув статусу напівпрофесійного, не завжди його супроводжували успіхи. Навпаки, тих гравців частіше «били» команди з різних областей України. Але волинські хлопці терпіли, набиралися досвіду, мужніли і, як кажуть, давали здачі своїм більш сильним та іменитим суперникам. Які футболісти були в ті роки! Старше покоління добре пам’ятає їх поіменно: Віктор П’ясецький, Борис Дмитерко, Анатолій Чемоданов, Віктор Дворянов, Юхим Ліщук… Згодом спортивну честь нашого краю гідно захищали Валерій Синюк, Михайло Кузьмін, Юрій Дорошенко, Василь Бубало, Олександр Карандєєв, Альберт Мікоян… Пізніше були нові місцеві зірки: Михайло Бурч, Володимир Дикий, Микола Кльоц, Андрій Федецький, брати Ігор та Іван Польні, Павло Філонюк, Анатолій Тимощук, В’ячеслав Шевчук, Артем Федецький… А пригадуєте зовсім недалекі часи, коли у складі національної збірної України на поле одночасно виходило семеро (!) футболістів, які грали за луцьку «Волинь». І ось після вдалих виступів у прем’єр–лізі така сумна розв’язка — клуб із найхаризматичнішим тренером усіх ліг вітчизняного футболу Віталієм Кварцяним раптово припиняє своє існування. Хто винен? Як розтлумачити сьогодні тисячам стурбованих прихильників команди, що ми вже не націлюємось на участь у боротьбі за європейські кубки, що в недалекому майбутньому до нас приїдуть грати не динамівці Києва, донецький «Шахтар», дніпропетровський «Дніпро» чи полтавська «Ворскла», а в кращому випадку периферійні сільські колективи з Горностаївки, Ковалівки, Петрового, Володимирівки?.. Дехто із шанувальників «Волині» звинувачує його інвесторів, зокрема і нинішнього голову обласної ради Ігоря Палицю, який влітку 2011 року придбав значну кількість відсотків акцій футбольного клубу «Волинь», нібито пообіцяв розпочати будівництво спортивної бази «хрестоносців» у Дачному Ківерцівського району, реконструювати футбольну частину стадіону «Авангард». Мені здається, коли команда «Волинь» потрапила у цю пастку, заборгувавши перед колишніми футболістами Іссою Ндойє, Душаном Савічем, Петером Занєвим та іншими гравцями три мільйони доларів (уявляєте, які космічні зарплати вони мали порівняно з усіма волинянами?), дехто сподівався, що чарівник-інвестор погасить ті накопичення і клуб продовжить своє існування. Марно! На нещодавній зустрічі голови обласної ради, керівництва клубу з уболівальниками на стадіоні «Авангард», куди, до речі, вхід журналістам із телекамерами був суворо заборонений (?!), Ігор Палиця пояснив, що вирішив не гасити боргів, не фінансувати футболістів-заробітчан, яких не турбує спортивна честь клубу, а почати з нуля — з аматорського футболу. Щоб новий клуб проклав собі стежку у прем’єр-лігу власними силами волинських вихованців. Ігор Петрович гарантував фінансову підтримку новоствореному ФК «Луцьк» до повернення в елітний дивізіон українського футболу. А головний тренер «Волині» Віталій Кварцяний пообіцяв місцевим фанатам, що «допоки він житиме у футболі — не покине рідний клуб». Ну як після таких оптимістичних обіцянок не заспівати як належить згадану пісню, яка стала справжнім гімном нашого краю: «Волинь моя, краса моя…» ?
