«СВІТОВА ДЕМОКРАТІЯ МАЄ СТРАУСІВСЬКУ СТРАТЕГІЮ ЩОДО НОВОЇ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ»

Думки засновника УПА Тараса Бульби-Боровця актуальні й сьогодні...

Навіть у деяких наших буденних справах він може слугувати взірцем того, як не залишитися вічно вчорашнім. Не маючи навіть початкової освіти, бо злидні не дали змоги її здобути, Тарас Бульба-Боровець завдяки самоосвіті перевершив багатьох не тільки своїх сучасників, а й наших. За десять років роботи на гранітному родовищі здобув фах майстра-каменотеса, а ще через кілька років став власником кар’єру, в якого надгробну плиту на могилу матері у Вільнюсі замовляв сам польський прем’єр-міністр Юзеф Пілсудський

Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ

Окрім того, самотужки працюючи над розширенням свого світогляду, глибоко аналізуючи історичні процеси, Тарас Бульба-Боровець став прекрасним знавцем української історії, блискучим публіцистом і навіть футурологом. Ви давно читали фейлетони, памфлети наших світочів журналістики? Гадаю, не помилюся, коли скажу, що за своє довге творче життя дехто з них не написав жодного. А ви прочитайте листи Боровця під псевдонімом Гаврило Обруч до Сталіна чи Гітлера – і побачите, як автор уміло перевтілюється у простого поліщука і як тонко, із селянською безпосередністю та їдким сарказмом, висміює диктаторів. Або познайомтеся хоча б із його далекоглядною статтею початку 1947 року «Демократія в полоні», де він заявляє:
«Світова демократія замість того, щоб рішуче поставитися проти явної агресії, ховає голову в пісок, виставляючи цілий світ на безкарне господарювання в ньому компартії та Совєтської Росії. Бо чим, як не отою страусівською стратегією, можна пояснити всі капітуляційні кроки демократичного світу останніх воєнних і післявоєнних літ у відношенні до цієї нової Російської імперії?.. Чи світова демократія не помічає, що пропаганда та явно агресивна політика СССР планово й послідовно підриває та компрометує навіть її престиж і авторитет? Чому ж світова демократія, маючи в руках такі «козирі», як ОН (Об’єднані Нації. – І.О.) та абсолютну матеріально-технічну перевагу над СССР, не примусить того світового «Махна» респектувати справжній правопорядок світу? Чому вона перед ним згинає хребет, а не поставить справу руба? Відповідь на це може бути одна: тому, що вся демократія перебуває в ідеологічно-психологічному полоні Совєтської Росії. Одна її частина явно боїться, друга – явно симпатизує комунізмові, третя – ставиться до всього зовсім байдуже. А вся демократія вкупі діє на користь Сталіна». Чи не про наш час тут мова? Серед історичних праць відомі його «Кредо революції», «Збройна боротьба України (1917–1950)», які побачили світ окремими брошурами у 1946 та 1951 роках. А кому треба рекомендувати його капітальну працю, якою зачитуються тисячі любителів історії, – «Армія без держави»?
Тарас Бульба-Боровець – один із небагатьох наших діячів, який любив Україну до глибини кишені. Донесення польської поліції рясніють повідомленнями про те, що він поширює історію України, твори українських письменників на Поліссі. Оунівця Геннадія Янкевича, з яким перебував у концтаборі в Березі Картузькій, влаштував у своїй фірмі на роботу, фінансував його навчання, а дружина ще й доглядала чоловіка, коли у того загострилися набуті в концтаборі хвороби. Боровець спонсорував будівництво церкви Різдва Пресвятої Богородиці у селі Карпилівка Рокитнівського району на Рівненщині, не кажучи вже про різні патріотичні акції, поїздки, доставки матеріалів про голодомор в Україні для Державного центру УНР на вигнанні та передачу їх до Ліги націй.
Цьому би варто повчитися нашим високопосадовцям, які, за повідомленнями інтернет-видань, святкують у воєнний час збільшення своїх накопичень, перетин мільярдної грошової планки, але про виділення з цих прибутків якоїсь частинки воїнам-калікам, що власним життям жертвували, аби те багатство припливло до рук чиновників, не заїкаються.
Нині, коли триває війна, гадаю, є важливим уроком намагання Бульби-Боровця берегти кожну нашу душу. Що він для цього робив? Планував неочікувані напади на ворога малими силами, наголошував на тому, щоб не ув’язуватися в затяжні бої, особливо з ініціативи противника, швидко зникати з місця операції. Така тактика мала назву «з-під землі і під землю». Акції проти окупантів організовував так, щоб від цього не постраждало мирне населення. Якоюсь мірою цей досвід, на мій погляд, використовували на нині окупованій частині Луганської та Донецької областей партизанські загони «Тіні» та «Равлик». На жаль, для такого великого регіону цього дуже мало.
Заслуговує на увагу і приклад Бульби-Боровця щодо вирішення проблем із полоненими побратимами. Його недруги, правда, подають це у викривленому світлі. Мовляв, бачите, з бутлем сивухи пішов до червоних домовлятися про перемир’я. А про те, що на цих переговорах було врятовано життя священикам Павлу Травці із села Балашівка та Сергієві Попрузі з містечка Березне, – мовчанка. Та й про те, що за час перемир’я вдалося кількісно наростити повстанські формування, провести вишколи, – теж ні слова.
Нині наші військові командувачі стоять перед проблемою, яку довелося вирішувати поліському отаманові під час Другої світової війни. Як бути з партійними військовими формуваннями? Бульба-Боровець стояв на позиції: всі повинні бути підпорядковані українському уряду. Але оскільки на той час український уряд не мав можливості діяти, ухвалювати рішення, адже перебував під німецьким наглядом, то отаман запропонував створити Революційну раду з представників різних політичних течій, яка б виробляла узгоджену політичну лінію, керувала збройними акціями єдиної збройної сили – УПА. Реалізувати цю ідею отаманові не вдалося. Але нині, схоже, вона в нашій державі втілюється успішно: добровольчі батальйони різних політичних партій підпорядковуються верховному головнокомандувачу.
Ще одна проблема нас підстерігає на шляху утвердження державності. Як бути з тією національною меншиною, дії окремих представників якої є ворожими для нашої держави? Її також довелося вирішувати Тарасові Бульбі-Боровцю. Під час війни представники польської меншини займали неукраїнську позицію, прислуговуючи окупантам. Постав вибір: відкривати третій після антинімецького та антисовєтського фронт чи вести боротьбу проти кожного польського злочинця окремо? Бульба обрав другий варіант. Він вважав, що будувати державу на винищенні національної меншини не можна. Ба, більше — Боровець не дав розгорітися громадянській війні на Поліссі, коли УПА під керівництвом ОУН (Бандери) збройно вирішила підпорядкувати його відділи. Він дав наказ усіляко уникати збройних зіткнень, у братів не стріляти! Незважаючи на страту бандерівцями його дружини, він не вдався до кровної помсти. Хтось може вважати ці вчинки його слабкістю, а, наприклад, американський дослідник українського націоналізму Джон Армстронг, який особисто спілкувався з отаманом, каже, що «з християнського погляду, його опір (отамана. – І.О.) був зразковий, але опір обмеженого типу складно було чинити в умовах тотальної війни».
Словом, вірність Тараса Бульби-Боровця принципам, за якими громадське, партійне – вище особистого, державне – вище громадського, партійного, а божественна істина – вище державного, підняла його над часом. n


ДОВІДКА «ВОЛИНІ-НОВОЇ»
Тарас Дмитрович Боровець (народився 9 березня 1908 року в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області — помер 15 травня 1981 року в Нью-Йорку) — діяч українського повстанського руху часів Другої світової війни, засновник УПА «Поліська Січ», генерал-хорунжий.
У дитинстві за схожий на картоплину ніс старші діти прозвали його Бульбою, на що він дуже ображався. Коли ж прочитав Гоголевого «Тараса Бульбу», то почав своїм прізвиськом пишатися. Крім цього, в УПА мав ще псевда Чуб і Гонта.
Дитинство його минуло у розповідях діда Юліяна про предка Боровців, який воював на боці гетьмана Івана Мазепи проти Петра І. Навчився читати завдяки Шевченковому «Кобзарю», який йому подарував колишній воїн армії УНР.

На фото: Тарас Бульба-Боровець в однострої генерала-хорунжого з гаптованими тризубами у вінку на петлицях коміра (1942р.).
Фото із сайту www.poliskasich.org.ua