Доки обирала нехитрий передвеликодній крам — фарби для яєць, посипки для паски — стала свідком розмови двох продавчинь. Виявляється, ціни на локачинському ринку хвилюють не тільки тих, хто купує, а й тих, хто продає...
Доки обирала нехитрий передвеликодній крам — фарби для яєць, посипки для паски — стала свідком розмови двох продавчинь. Виявляється, ціни на локачинському ринку хвилюють не тільки тих, хто купує, а й тих, хто продає.
— Уявляєш, покупляла віночки й букети на могилки на Проводи — більш як 250 гривень пішло. І за що такі гроші деруть?! — І нащо ти ті штучні квіти купувала? Он навіть священики виступають, що то непотрібна мода. (Далі співрозмовниця переповіла недавню публікацію у газеті на цю тему). — Ага, а люди скажуть, що така задрипана бізнесменка, що пожаліла квіточку купити на батьківські могили. Всі ставлять, то і я поставлю.. Наша залежність від «А що люди скажуть?» щороку обертається горами непотрібного мотлоху біля кладовищ, але чомусь не утверджує в думці, що за місцями останнього спочинку наших рідних і близьких треба просто постійно доглядати. А відтак — провідувати їх не тільки на Проводи. Бо непрополена павутиця за місяць обплете найдорожчий штучний букет чи кошик, а принесений вітром будяк може позмагатися висотою із найвишуканішим пам’ятником. І тоді люди також щось скажуть…
