І НЕВІСТКА ТЕТЯНА – ВПРАВНИЙ КОВАЛЬ!

Олександр Рейкін із Колок Маневицького району разом із сином та його дружиною творять шедеври з розпеченого металу...

Сергій НАУМУК


Сичить у горні вугілля, дзвенить ковадло, чоловік із козацьким оселедцем уміло орудує молотом.
— Це французька клямка, – Олександр Леонідович на хвильку відкладає знаряддя праці і показує звичайну невеличку пластинку з важільцем, з допомогою яких відчиняють двері. А що я здивовано дивлюся на нього, то пояснює: – Колись розповідали, що вони у нас поширилися після походу Наполеона. До того їх не знали. Зараз люди стали повертатися до старого, – каже він. – То мають бути дерев’яні двері з кованими завісами та клямками. Вигляд матимуть – супер!
Дізнаюся, що майстер отримав замовлення на виготовлення кількох міжкімнатних дверей із такою фурнітурою до них. Ще раз уточнюю, чи йдеться таки про приватне помешкання, а не про кафе у стилі ретро. Рейкін підтверджує. Запитую, яке вугілля використовують у горні. Коваль відказує, що це ще старі запаси донецького антрациту. Мовляв, якщо закінчиться, то доведеться перейти на деревне. До речі, тільки на такому вугіллі можна зварити метал.
— Цей чоловік може що хоч зробити, – під гупання молота розповідає товариш Олександра Леонідовича Володимир Бєльський. – Перший прес–молот він виготовив сам. Конструкцію побачив уві сні! Олександр схопився і став малювати. Потім цілий рік збирав необхідні деталі, а таки зробив.
Олександр Рейкін уже давно не самотній у кузні: йому допомагають син Михайло і навіть невістка Тетяна. Михайло змалку бачив, як батько працює. А далі й сам узявся за молот. Тож ковалювали вже удвох. Потім у домі з’явилася Тетяна.
— Коли ми з Михайлом одружилися, – розповідає жінка, – то я спочатку лише приглядалася до роботи в кузні. А тоді й сама спробувала. Вже звикла працювати з металом. То тепер наша родинна справа.
Зазвичай жінок у кузні нечасто побачиш. Щоправда, треба зазначити, що Тетяні довіряють роботу лише з прес–молотом, де не треба докладати значних фізичних зусиль. Проте вона тут рівноправний працівник. Олександр Леонідович жартома називає невістку «бригадиром». Утрьох вони беруться до роботи. Михайло вихоплює з вогню розпечені штаби і вправно загострює їх молотом. Затим починає свою партію прес–молот, біля якого орудує Тетяна. Вона спритно розплескує кінці пік, які стануть частиною огорожі. Олександр Леонідович теж не відстає і працює молотом на іншому ковадлі.
— Мій перший наставник Віктор Янчик казав, що ковалі без хліба ще не сиділи, – закурює у перерві Олександр. – І жодна влада їх не чіпала, бо вони завжди потрібні були. Я й дітям так кажу.