Віра Нінічук уже 11 років працює підмінним листоношею, тож добре знає у Камені–Каширському всі дільниці. Спочатку, зізнається, трохи боялася, а потім звикла, бо робота та ж сама, тільки люди різні...
Віра Нінічук уже 11 років працює підмінним листоношею, тож добре знає у Камені–Каширському всі дільниці. Спочатку, зізнається, трохи боялася, а потім звикла, бо робота та ж сама, тільки люди різні.
Цікаво, що її молодша сестра Тетяна працює начальником поштового відділення у рідному селі Нетреба, що в Рокитнівському районі Рівненщини. Якось приїхала Віра Миколаївна провідати рідних, а мама (їй уже 82) розповіла, що в сусідньому селі жінка вишила для храму рушник у вигляді ікони. «І я такий же зроблю», — пообіцяла донька. — Вдома у нас вишивали і мама, і сестри, — розповідає. — Тож і мене це захоплення не минуло. Спочатку то були рушники, серветки, доріжки, а тепер усе частіше вишиваю бісером ікони. Напросившись до Віри Нінічук у гості, мала можливість помилуватися її роботами, а ще переконалася, що квіти у неї розцвітають не лише на полотні, а й усюди на обійсті. — Квіти дуже любив наш тато, він працював у лісництві, — непрохана сльоза бринить на очах. Та за мить усміхається: — І квіти садити, і вишивати є для кого: виростили з чоловіком двох синів, дочекалися п’ятеро внуків — два хлопчики і три дівчинки. Тож хай ніколи не переривається, не закінчується чарівна ниточка родоводу, хай на полотні долі народжуються нові візерунки.
