Туфту не підробляють!

 Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, 
 головний редактор газети «Волинь-нова»
     
     У ці дні редакцію буквально забомбили гнівними дзвінками, чому це ми продалися одному з кандидатів по виборчому округу № 23? «Невже цей претендент купив вас, як роблять олігархи?» На наше величезне здивування, розповідали, що по їхніх домівках (Ківерцівський, Маневицький, Любешівський, Камінь-Каширський райони) розносять безкоштовно газету «Волинь», в якій ідеться про неймовірні чесноти одного з кандидатів. Навіть представники Громадської мережі «Опора», які стежать за парламентськими перегонами, звернулись із запитом, чи має редакція стосунок до того, що в 23–му окрузі поширюють безкоштовно друковане видання, логотип якого ну дуже схожий на «Волинь–нову»?
     Шановні читачі, дякуємо за небайдужість! І хочемо вам повідомити, що газета «Волинь–нова» не продавалася, не продається і не буде продаватися ніяким ділкам. Цього не дочекаються наші недоброзичливці. Бо маємо такий характер, виплеканий, до речі, вами. Адже наш олігарх — це ВИ — НАШІ ЧИТАЧІ, ваші чесно зароблені гривні, які віддаєте на нашу підтримку — передплату. Зате маємо разом із вами унікальну можливість на сторінках газети подавати не те, що скаже багатий дядя, а різні точки зору, при цьому неухильно дотримуючись проукраїнської позиції. Так, у нас є рекламні матеріали. І серед них — політичні. Але всі вони друкуються із позначкою «зірочка» (*) або під відповідними рубриками «Політика», «Офіційно», «Актуально», «Точка зору»… Про це будь–хто може прочитати у кожному номері «Волині–нової».
     

Наш олігарх — це ВИ — НАШІ ЧИТАЧІ, ваші чесно зароблені гривні, які віддаєте на нашу підтримку — передплату. Зате маємо разом із вами унікальну можливість на сторінках газети подавати не те, що скаже багатий дядя, а різні точки зору, при цьому неухильно дотримуючись проукраїнської позиції.

А щодо хитруватого кандидата, який вирішив набрати кілька балів за рахунок випуску газети, логотип якої справді дуже нагадує наш… Не будемо називати його прізвище, щоб не робити зайвої реклами. Хоч і реклама тут допоможе, як мертвому кадило… На перший погляд його передвиборні гасла звучать непогано: «Чесний перед собою, порядний із людьми, принциповий у поглядах»… Очевидно тільки, що такі слова кандидата в народні депутати треба писати у лапках. Бо коли глянеш на логотип його «газети», одразу згадується народна приказка: «На злодієві шапка горить» («шапка» — так журналісти називають один із типів заголовка, що об’єднує декілька газетних публікацій; іноді так кажуть і на сам заголовок (логотип) газети). Ми ні в якому разі не хочемо привласнювати слово «Волинь», але шрифт, яким воно написане, — особливий, авторський, зроблений на замовлення нашої газети ще в кінці минулого століття. 
     Цитую номер від 31 грудня 1999 року: «Сьогодні «Волинь» приміряє нову «шапку». Її нам «пошили» автори проекту — завідуючий кафедрою дизайну Луцького державного технічного університету Орест Хмельовський та асистент цієї кафедри Володимир Навратюк, члени Спілки дизайнерів України». Думаю, пану кандидату буде цікаво дізнатися, чому саме таким шрифтом написане слово «Волинь» і чому вибрали такий логотип, який, бачимо, полюбився і йому. Орест Хмельовський пояснює: «Вирішили закласти в основу місцеві прототипи, пов’язані з древністю цієї землі. У книжці історика Михайла Кучинка побачили топорище бойової сокири ХІІІ — ХІV століть, знайдене на Волині. На основі його стилізованих ліній змоделювали шрифт. Сім журавлів, що летять, символізують небо… Журавлиний ключ — це також образ волинян, які повертаються додому з чужих країв». Правда, цікаво, пане кандидате в народні обранці? А ось представників контролюючих органів ми просимо поцікавитись, чи має право «інформаційна газета» друкуватись без дати реєстрації і номера випуску, не кажучи вже про безсоромну крадіжку чужого логотипа?
     Втім, така підробка — це ще одне визнання «Волині–нової». Адже намагалися скопіювати логотип саме нашої газети, а не якоїсь іншої. Як кажуть у народі, туфту не підробляють! Тільки бренди. Навчились же у нас умільці продавати свої «палені» товари під всесвітньо відомими марками, де одразу не розрізниш, що це не Puma, а Pmua, не Adidas, а Abibas, не Nike, а Nice, не Panasonic, а Раsunnik і т.ін. Схоже, так і з нашим друкованим «близнюком».
     Тільки на чужому далеко не заїдеш. Звичайно, у цього кандидата знайдуться відмовки, що в їхньому логотипі нема слова «Нова», нема журавлів, нема назви сайту www.volyn.com.ua, герб Волині не зліва, а справа… Очевидно, все це робилося з метою, щоб у випадку судового позову редакція не виграла процес. Зате кандидат привернув би увагу до себе. Ще й додав би, що газета, співзасновником якої є обласна рада (хоч ми за взаємною згодою вже кілька місяців у стані розірвання «шлюбу»), якою керує Ігор Палиця, хоче задушити єдиного чесного кандидата в нардепи. Тим паче, вчора мені на стіл поклали новий примірник нашого друкованого «близнюка», де йдеться, що олігархи Коломойський і Палиця проштовхують у парламент своїх людей. До цих олігархів (будь–яких олігархів!) ми не маємо ніякого стосунку…
     Але ж, крім суду Феміди, є ще й людський суд чи осуд. Робити собі рейтинг на чужому бренді щонайменше некрасиво. Хоча ми вже звикли, що майже кожної виборчої кампанії дехто хоче набрати балів на конфлікті з газетою «Волинь–нова». Недарма ж кажуть: щоб на Моську звернули увагу, треба, аби вона зачепила Слона. Одного разу виграли суд у кандидата, який через свою сірість і відсутність харизми програв би, як писали, і безмовній шафі, зате робив із себе опозиціонера, думки якого, начебто, відмовляється друкувати найбільш авторитетне і тиражне видання краю.

 

Недарма ж кажуть: щоб на Моську звернули увагу, треба, аби вона зачепила Слона.

     Хотів використати газету «Волинь» і ще один кандидат, який позиціонував себе великим патріотом. Він замовив рекламну площу, але перед виходом статті забажав копію сторінки, на якій вона розміщена. Бо, мовляв, довідався, що влада заборонила друкувати його матеріал. Не на тих попав! Ми ж здогадались, що сторінку можна відксерити, зробити з неї PDF чи вивести на плівку, передати в друкарню — і вже за якусь годину мати свій бойовий листок з логотипом популярної в народі «Волині–нової» яким завгодно тиражем. Треба було бачити реакцію його помічника, коли ми віддавали цю шпальту, попередньо відрізавши з неї добрий шматок! Як він просив віддати той шматок! Хоч цей кандидат, як, припускаємо, і переважна більшість нинішніх, був усього-на-всього технічною «конячкою»… Це коли треба робити видимість боротьби, але, не дай, Боже, виграти вибори. Посісти друге місце, але не перше. З нинішніх перегонів ми в редакції вже жартуємо: що ж будуть робити технічні «конячки», якщо виборець вирішить прикольнутись і віддасть за когось із них більше голосів, ніж за кандидата–фаворита: викидатимуться з вікна, отримають серцевий напад, рватимуть і жуватимуть свої бюлетені, відмовлятимуться від мандата у зв’язку з непередбачуваними життєвими обставинами?..

 

Перед тим, як брати винагороду за «правильний» голос, задумайтесь хоча б на мить, чи легко вам буде поглянути в очі матері, дружини або дитини загиблого на Майдані чи в АТО.

     Хоча насправді тут не до жартів. На Волині ще не було таких парламентських перегонів, де майже всі політсили, представлені у парламенті, виставили на окрузі слабачків у порівнянні з кандидатом від партії волинського олігарха. Домовились у високих кабінетах?..
     Прикро, що слова: «Це дивляться з темних небес загиблі поети й герої — всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє» нічого не значать і для політиків, які займаються договорняками, як більше урвати, і для рядових виборців, які через бідність без жодних докорів сумління готові продати свій голос. Болить…
     Що робити? Перед тим, як брати винагороду за «правильний» голос, задумайтесь хоча б на мить, чи легко вам буде поглянути в очі матері, дружини або дитини загиблого на Майдані чи в АТО. Ну, і читайте справжню «Волинь»!