БІЙКИ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.32 € 32.11

БІЙКИ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ

Пізно ввечері лучани Роман Чистяков, Роман Вірний та Сергій Пинзар прогулювалися вулицями обласного центру. Біля одного з кіосків розпили пляшку горілки...

КОНФЛІКТ ЧЕРЕЗ ЗАПАЛЬНИЧКУ
Пізно ввечері лучани Роман Чистяков, Роман Вірний та Сергій Пинзар прогулювалися вулицями обласного центру. Біля одного з кіосків розпили пляшку горілки. Закушували рукавом. Пройшли ще із сотню кроків. Знову зупинилися біля одного з кіосків, яких у місті не бракує. Випили ще по сто грамів. У голові приємно розлилося тепло. Стало весело і все байдуже. Далі бродили містом без будь-якої мети. Добрели на вулицю Дружби народів, де проживали. В одному з дворів побачили знайомого Олександра Сидорука. Він сидів на лавочці з якоюсь дівчиною.
Чистяков підійшов до Сидорука, запитав:
— Закурити маєш?
Сидорук простягнув йому цигарку.
— Може, й вогника даси?
Сидорук черкнув запальничкою й простяг Роману. Доки Роман припалював руками, що трусилися, вогник загас. Сидорук ще раз викресав. І знову Роман не зумів припалити, бо був п’яний.
— Давай запальничку, я сам припалю,— сказав Чистяков.
Олександр запальнички не дав, бо знав, що Роман все, що потрапило до його рук, ховав до власної кишені. Він загасив запальничку й сховав.
— То ти шкодуєш мені вогню?— вигукнув Чистяков і вдарив Олександра кулаком у лице.
Зчинилася бійка.
Дівчина Олександра Ірина побігла до його батьків, повідомила, що б’ють їх сина. Батьки прибігли й забрали Сидорука додому. Здавалося, що конфлікт був вичерпаний. Чистяков із своїми друзями Романом та Сергієм помандрували нічними вулицями міста. Біля одного з кіосків випили ще горілки.
— Хлопці, треба помститися Сидоруку,— сказав Чистяков.
— Як?— запитав Вірний.
— Скажемо, що нас через нього затримала міліція, завезла у міський відділ внутрішніх справ й там здерла з усіх двісті гривень. Ми мусили заплатити — зайдемо до Сидорука й скажемо, аби повернув нам гроші.
— Ідея добра, але чи він впіймається на цю вудочку?— засумнівався Вірний.
— А куди йому діватися? Погрозимося, що будемо його бити...
Рано-вранці троє початкуючих п’яничок прийшли до будинку, де проживав Сидорук. Піднялися на четвертий поверх, натиснули на дзвінок. Двері відчинила мати Сидорука.
— Вам кого треба?— запитала.
— Де Олександр?
— Ще спить.
— Розбудіть його.
— Навіщо?
— Він нам має повернути двісті гривень.
— За що?
— Через нього нас заарештувала міліція й оштрафувала на двісті гривень.
— Нічого не знаю, сина будити не буду.
— Я сам його розбуджу,— сказав Чистяков й пішов у кімнату, де спав Сидорук.
Олександр й Роман вийшли на сходовий майданчик.
— Двісті гривень коли повернеш?— запитав Чистяков.
— Яких двісті гривень? Я вам нічого не винен.
— Нас через тебе оштрафувала міліція.
— Нічого не знаю!
Чистяков та його друзі почали бити Олександра. Вибігла мати, кинулася захищати сина. Бандити вдарили і її кулаком у лице.
Батько Сидорука — інвалід, захистити сина та дружину від бандитів не міг. Тоді мати запропонувала Чистякову:
— Двісті гривень у нас немає... Візьми мій золотий перстень.
— Навіщо нам перстень? Гроші потрібні.
Мати кинулася до сусідів, позичила в когось двісті гривень, принесла Чистякову.
— Візьми,— простягла.
Гроші взяв Вірний й похапцем сховав до кишені...
Двадцятидворічний Чистяков не вперше вчинив пограбування. Ще раніш він з п’яною компанією близько опівночі напав на уже немолодого лучанина, котрий повертався додому. Вони затягнули його в якийсь двір, там побили, забрали гаманець з грошима, інші речі. Тоді Луцький міський суд засудив грабіжника на два роки позбавлення волі, але дав йому відстрочку. Такого гуманного рішення суду Чистяков не зрозумів і знову взявся за старе. Цього разу нізащо побив Олександра Сидорука. Хлопець мусив звернутися за допомогою в лікарню. Там у нього виявили черепно-мозкову травму, струс мозку, чимало синців на ногах...
ЗОЛОТИЙ ПЕРСТЕНЬ… У РОТІ ЗЛОЧИНЦЯ
Ввечері, як завжди, Олександр Комдюк повертався з роботи додому. Працював токарем в одного з підприємців. Поспішати не було куди. Зайшов у бар “Таллінн”, що на сороковому кварталі. Випив там пару чарок горілки. На вулиці Станіславського зайшов ще у бар “Світлана”. Сів за столик. Замовив ще сто грамів горілки та пива, закуску.
За сусіднім столиком сиділи Іван Кузнєцов й Руслан Алламов із своєю дівчиною Наташею. З ними ніколи не мав ніяких стосунків, але в обличчя всіх добре знав. Вони також пили горілку та пиво.
Комдюк допив свою чарку й рушив до виходу. Наташа догнала його і попросила закурити. Чоловік простягнув їй цигарку.
— Може, проведете мене додому?— несподівано запропонувала дівчина.
— Відчепися, в мене вдома дружина!
— А ти, виявляється, ще й грубіян?— невдоволено кинула Наташа.
Олександр побачив, як із-за стола піднялися Кузнєцов та Алламов й зрозумів, що саме вони послали до нього Наташу, аби потім причепитися.
“Вони бачили, що в мене є гроші, коли розраховувався з барменом, й, певне, хочуть пограбувати”,— вирішив Комдюк.
Олександр вийшов з бару й сів неподалік на лавочці, де були люди. Вважав, що Іван та Руслан при всіх до нього чіплятися не будуть. Але ті підійшли.
— Ти навіщо образив мою дівчину?— запитав Алламов й, не чекаючи відповіді, вдарив чоловіка кулаком в обличчя. З губи пішла кров.
У цей час із під’їзду вийшла сестра Олександра Людмила. Побачила кров на обличчі брата й двох хлопців, котрі шарпали Олександра.
— Ви чого вчепилися до брата?— запитала.
— Він нецензурними словами облаяв дівчину,— сказав Кузнєцов.
Людмила забрала Олександра й повела у під’їзд, де вони проживали на четвертому поверсі. Іван та Руслан кинулися за ними. Догнали брата й сестру на другому поверсі. Почали бити Олександра, а потім і Людмилу, котра вступилася за брата.
Комдюк впав на сходах. Його товкли руками й ногами. Чув, як хтось зняв з його пальця золотий перстень та витяг з кишені гроші. Після цього обидва грабіжники втекли.
Людмила зателефонувала у міліцію. Через кілька хвилин до житлового будинку під’їхав міліцейський автомобіль.
— Де грабіжники?— запитав один з працівників міліції.
Людмила вказала напрямок, де ті зникли.
— Сідайте в автомобіль, будемо їх шукати.
Півгодини міліцейський автомобіль їздив у районі підшипникового заводу. Біля одного з житлових будинків Людмила впізнала Івана, Руслана та Наташу. Всіх посадили в автомобіль. Кузнєцову, котрий вчинив опір, надягнули наручники.
Коли злочинців везли в Луцький міський відділ внутрішніх справ, Алламов витяг персня з кишені й сховав у роті. Пізніше невідомо де його подів, можливо, непомітно викинув.
У міському відділі Алламов та Кузнєцов розповіли, як побили та пограбували Комдюка. Згодом лікарі виявили в нього струс головного мозку та черепно-мозкову травму.
Ось такі бійки місцевого значення час від часу виникають в різних кінцях обласного центру. Збуджені алкогольними градусами, в основному молоді хлопці, в переважній більшості безробітні, обкрадають квартири, грабують перехожих. Потім знову тиняються по барах і, як правило, рано чи пізно опиняються на лаві підсудних.
За скоєні злочини Луцький міський місцевий суд засудив Романа Чистякова та Романа Вірного на п’ять років позбавлення волі кожного. Правда, врахував, що останній є інвалідом й звільнив його від відбуття покарання, якщо той протягом трьох років не вчинить нового злочину. Руслана Алламова засуджено на чотири роки позбавлення волі, Івана Кузнєцова — на два роки і три місяці. Майже всі вони і раніш мали серйозні конфлікти із законом, але ніяких висновків для себе не зробили. І ось — знову тюремні грати...
Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО.