Тринадцятого травня, в розповінь весни, перестало битися серце народного лікаря із села Бірки Любешівського району Івана Прокоповича Довгуна (на фото)...
Тринадцятого травня, в розповінь весни, перестало битися серце народного лікаря із села Бірки Любешівського району Івана Прокоповича Довгуна (на фото)... А в двері його оселі продовжують стукати недужі, і телефон не змовкає. Продовжувати справу, якій присвятив життя, цілитель заповів
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
Зверталися до Івана Довгуна по допомогу не тільки земляки–волиняни, а й жителі багатьох інших областей. Ніколи він не шкодував для людей ані часу, ані сил, намагаючись допомоги хворим. Приїжджим здалеку завжди пропонував підкріпитись, переночувати. З усіма вмів знайти спільну мову, але найбільше вболівав за малечу. З ним любили спілкуватися журналісти, бо був цікавим співбесідником, умудреним досвідом, приязним. Частенько, бувало, Іван Прокопович і сам телефонував до нас. — «Мобілізовуйте» вчителів фізкультури, сімейних лікарів, усіх, хто може вплинути на ситуацію. Це — катастрофа! У більш ніж половини учнів — патології хребта. Я сам обстежував дітей у декількох школах і садочках. Мусимо щось робити, — «вербував» нас у союзники народний лікар, знайомлячи із власними методиками профілактики захворювань хребта. Радив усім батькам облаштувати вдома найпростіші тренажери для дітлахів, а мамам рекомендував годувати малечу здоровою їжею, не забувати про пастернак, селеру, вівсяний кисіль, гарбузову кашу… — За два дні до смерті дід ще вів прийом. Йому вже було важко стояти на ногах, але не міг нікому відмовити. Давно мав серйозні проблеми із серцем. Відомий столичний кардіолог, до якого їздили на консультацію, дивувався: «З такою патологією, як у вас, живуть максимум до 40 років, а вам пощастило досягнути поважного віку», — розповідав Іван Сергійчук. Тринадцятого червня Івану Прокоповичу виповнилося б 79. Майже удвічі перевищити прогнозований лікарями «ліміт» відпущених літ зміг завдяки праці над собою: замолоду загартовувався, обливаючись водою з криниці, щоранку робив спеціальні вправи для зміцнення хребта, шукав порятунок у цілющих зіллях. А ще — завжди був оптимістом… Провести Івана Довгуна в останню дорогу прийшло дуже багато людей: і односельчани, і колишні пацієнти з усіх–усюд. Старше покоління жителів Бірок називає його «хрещеним батьком», бо за роки роботи фельдшером–акушером прийняв у місцевому пологовому будинку кілька сотень новонароджених. Усе життя вчився, вдосконалював знання, колекціонував рецепти народної медицини. Умів лікувати не визнану офіційною медициною хворобу — підорву, багатьом допоміг позбутися шкідливих звичок, знав, як зарадити людям із різними недугами. Разом з онуком, дипломованим реабілітологом Іваном Сергійчуком, Іван Прокопович створив громадську організацію для популяризації здорового способу життя, профілактики захворювань хребта, видавав посібники, що узагальнювали його досвід. Час від часу до редакції надходили листи від пацієнтів народного лікаря з Бірок. Такі, як ось цей, із села Люб’язь Любешівського району. «В сім’ї у нас троє синочків. Якось запримітили, що 9–річний Дмитрик трохи сутулиться і апетит у нього став гірший. Звернулися до Івана Довгуна. Уже після першого сеансу дитині стало легше. Розповів нам Прокопович про деякі відхилення у здоров’ї, пов’язані з порушеннями хребта, порекомендував, як позбутися їх. Зокрема, порадив удома встановити для синів шведську драбинку, показав, як виконувати вправи з палицею. Запам’яталися його слова: «Розвиток сколіозу в дітей — провина батьків, розплата за лінощі й байдужість». Ми вдячні цій людині за мудрі поради», — написала наша читачка Тетяна Круковець. А внук поліського цілителя згадує його останню настанову: — Уже будучи на порозі Вічності, дід сказав мені: «Живи для людей — і все буде добре»… n своєму внукові й учневі Івану Сергійчуку, даючи йому останній урок людяності й любові до ближніх
