«БЕРЕМОСЯ ЗА ВСЕ, ЩО ВСЕЛЯЄ БАЖАННЯ ЖИТИ»

Активісти громадської організації «Інваволинь» уже вдруге влаштовують реабілітацію для поранених бійців АТО у курортному селі Залізний Порт на Херсонщині

Ярослава ТИМОЩУК

—На морі у нас була воля, свобода, братерство, — мовить 60–річний Володимир Фінюк. Разом із колегами, членами громадської організації «Інваволинь» Олександром Лопохою та Юрієм Дмитруком, вони влаштували відпочинок для бійців АТО, котрі отримали поранення на війні. Хлопці із Рожищенського, Ратнівського та Ківерцівського районів, а також із Луцька й Нововолинська впродовж двох тижнів насолоджувалися дозвіллям на морському узбережжі на базі «Маяк». І хоча активісти «Інваволині» пересуваються на візках або на милицях, це не завадило їм турбуватися про те, аби відпочинок для бійців вдався. У дорогу вирушали всі гуртом.
— Ми й раніше регулярно навідувалися в Залізний Порт на реабілітаційні заняття та спортивні спартакіади — місцина дуже зручна для візочників. Нині вирішили допомогти тим, хто пережив той біль, що й ми, — розповідає пан Володимир.
Дозвілля видалося насиченим: плавання, катання на скутерах, риболовля, спортивні поєдинки. Окрім цього — довгі задушевні розмови.
— Довелося трохи й психологами попрацювати, — каже Володимир Фінюк. — Переконували хлопців не падати духом, адже найважче позаду. Тепер головне — не «воювати» з близькими людьми. Найбільше раділи, коли вчорашні солдати всміхалися. Хтось уже жартував, що одружуватися на Херсонщині буде — так припало до душі море, яке дехто побачив вперше. Тепер запитують: коли знову поїдемо? Так теплі серця розморозили заціпеніння від окопів.
Милиці не заважають пану Володимиру — його активності вистачить на кількох.
— Не сидиться на місці! — усміхається. — Із товаришами беремося за все, що вселяє бажання жити. Після нещасного випадку я деякий час був пригніченим, а потім вирішив: це ще не привід впадати в депресію. Зламався, а потім заново піднявся духом.
18 років тому пан Володимир кермував трактором і перекинувся. Через зламаний хребет три місяці пролежав нерухомо на лікарняному ліжку. А потім потрохи повертався до життя й робив перші кроки. На милицях піднявся на Говерлу та разом із сином Валентином помандрував пішки до Києва.
— Як я кайфував тоді! — ділиться спогадами. — Хотів довести своїм дітям, що їхній батько сильний. Щоб і самі ні за яких обставин не лінувалися в житті.
Нині історія Володимира Фінюка може бути повчальною і для тих, хто пережив страхіття війни. Головне, на думку чоловіка, — стійко долати негаразди та знаходити радість у дрібницях.
— Моя філософія проста — треба любити, спішити робити добро, поки живий. Багато читати — так заново пізнаєш себе, отримуєш нові знання, глибше відчуваєш свою місію.
Від імені громадської організації «Інваволинь» Володимир Фінюк дякує всім, хто підтримав їхній добрий почин: благодійному фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», голові Волинської облдержадміністрації Володимиру Гунчику, членам «Автомайдану Волині». Також активісти сподіваються, що подібних реабілітаційних програм більшатиме.


На фото: За будь-яких обставин ці чоловіки не втрачають настрою та волі до життя.
Фото з архіву Володимира ФІНЮКА.