ДВЕРІ, ЗА ЯКИМИ ЖИТТЯ БОРЕТЬСЯ ЗІ СМЕРТЮ

У відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії Волинської обласної клінічної лікарні ми прийшли з наміром подивитися, як виконується наказ Міністерства охорони здоров’я про відкритий доступ до реанімацій... Сюди привозять найважчих хворих з усіх районів, тут виходжують пацієнтів після складних кардіохірургічних втручань на відкритому серці, інших серйозних операцій, тут найбільший шанс вижити жертвам аварій і нещасних випадків… Під цим порогом рідні недужих розмовляють пошепки і ловлять кожне слово лікарів

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

ПІД ОПІКОЮ СВЯТОГО ПАНТЕЛЕЙМОНА
— Маму вчора в реанімацію поклали. А я вранці бігла бічною доріжиною біля хірургічного корпусу і наче хтось мене за плече торкнув: підняла очі й побачила над ним золотий купол церкви. Зайшла, поставила свічечку за здоров’я і стало на душі спокійніше. Чи знаю про нововведення з відвідуванням реанімації? Чула. З мамою говорили про це перед операцією. Вона казала: «Добре, що тебе пустять, можна буде попрощатися, як Господь до себе покличе». Але, дякувати Богу й лікарям, все обійшлося, переводять її у відділення, — ділиться доброю новиною одна з жінок під дверима «святая святих» для родичів і близьких пацієнтів.
— Сьогодні ж Пантелеймона! Храмовий празник у лікарні, — нагадала собі інша молодиця й поспішила до церкви, відмовившись від інтерв’ю.
Міністерська інструкція про новий порядок допуску відвідувачів висить на видному місці, але, схоже, ніхто особливо з цього не тішиться. Завідувач відділення анестезіології Павло Гащин пояснює, що родичі пацієнтів у переважній більшості намагаються зайвий раз не відволікати медперсонал, не заважати роботі лікарів, а ті завжди знаходять можливість «по- людськи підходити до цього питання».
Спостерігати за тим, що відбувається у відділенні, можна через скляну стіну. Видно, як працюють медсестри, молоді хлопці–інтерни то біля одного, то біля іншого хворого. У палатах інтенсивної терапії 12 ліжок, біля кожного з них — сучасні німецькі монітори, на яких висвічуються основні життєво важливі показники: тиск, пульс, температура тіла, частота дихання, насиченість крові киснем. Біля кардіохірургічних пацієнтів — новітнє обладнання, яке дає ще повнішу інформацію про стан прооперованих. Таких хворих після великих операцій на відкритому серці тут щороку виходжують до півтори сотні. Трубочки, провідки, системи дозаторів ліків, апаратів штучного дихання, інших розумних медичних приладів, чіткі дії персоналу нагадують картини з американського серіалу про доктора Хауса.
—Тут у них є свій рентген і УЗД–апарат, є операційна лампа, щоб на місці робити невідкладні втручання, якщо хворий із численними травмами. І лікарі — досвідчені професіонали. Ви спитайте Павла Адамовича, коли він приходить і коли йде з роботи. Буває, з півдороги повертається, як привезуть когось дуже важкого, — каже заступник головного лікаря Людмила Ларіна.

ШІСТНАДЦЯТИРІЧЧЯ В РЕАНІМАЦІЇ… У КОМІ
— За рік у відділенні рятуємо 1200—1300 пацієнтів. Обіг хворих дуже інтенсивний, але після складних нейрохірургічних операцій боротися за життя пацієнтів доводиться по 7—10 і більше днів. Учора надвечір ми, наприклад, мали 6 вентиляторних хворих. Як бачите, постійно на ногах четверо медсестер, двоє лікарів — і так цілодобово. Багато додає нам роботи зловживання людей алкоголем, через що трапляються аварії на дорогах, нещасні випадки. Кожної весни, літа калічаться мотоциклісти, скутеристи, пірнальники… Привозять потерпілих з усієї області, — розповідає Павло Гащин, який очолює службу анестезіології та інтенсивної терапії, будучи головним спеціалістом управління охорони здоров’я з цих питань.
В обласній лікарні молодий випускник медінституту проходив інтернатуру за спеціальністю «анестезіологія» — і з того часу місця роботи не міняв, хіба що 15 років тому змінилася посада — став завідувачем відділення. Заперечує усталену думку, що має справу із потенційними «смертниками»: відсоток летальності в середньому становить 8 — 10 відсотків. Але й не приховує, що тішити родичів добрими прогнозами не завжди вдається.
Ось і зараз у відділенні двоє молодих людей із Турійська, обоє в комі, на апаратах штучного дихання. Хлопцеві — 19, дівчині за кілька днів —16. Біда сталася, як розповідають у райцентрі, в суботу ввечері. Прямували з відпочинку на озері, а по дорозі на пішоходів наїхав автомобіль. Один із юнаків встиг відскочити. Двоє потерпілих одержали дуже важкі черепно-мозкові травми, численні ушкодження. Того ж дня до Турійська прибув з обласної лікарні нейрохірург, прооперував хлопця, а згодом його забрали до Луцька. Дівчину відправили ще у неділю.
— За віком — не наша пацієнтка, а дитячої лікарні. Але ж усі розуміють, що в нас більші можливості для порятунку життя, і ми йдемо назустріч. За рівнем оснащеності наш лікувальний заклад може суперничати з більшістю областей України. Маємо найсучасніше обладнання, наші спеціалісти проходять стажування за кордоном, освоюють новітні медичні технології. У нас сильна служба інтенсивної терапії. Вдосконалюючи це відділення, ми брали за приклад кращий досвід зарубіжних клінік. Пригадую, коли запрошували німецьких фахівців монтувати системи забезпечення повітрям і контролю за його параметрами, то на той час були одними з перших в Україні. Обладнання складне, дороговартісне в обслуговуванні. Один день перебування хворого в палаті інтенсивної терапії обходиться лікарні у 1250 гривень, тоді як у звичайних відділеннях — у 300. Але на людських життях економити не можна. До речі, церкву ми у своїх стінах відкрили теж першими серед лікувальних закладів — ще за радянських часів, — коментує ситуацію головний лікар Волинської обласної клінічної лікарні Іван Сидор.
Наш співрозмовник не розділяє оптимізму з приводу міністерського наказу про відкриття дверей у реанімаціях. Вважає його не до кінця продуманим:
— Ось учора хворій кардіохірурги провели пластику двох серцевих клапанів. Після операції на відкритому серці скрізь у світі строгі вимоги догляду, повна стерильність, тут не дай Бог якийсь вірус. А нам кажуть усіх, хто забажає, пускати у відділення інтенсивної терапії…
Та є логіка і в аргументах, які почули від заплаканої мами біля входу в реанімацію: «Я тільки зайду і прошепочу своїй дитині, як ми її любимо і як за неї молимося…» Адже мамин голос і тепло найрідніших рук — теж ліки.

На фото: Завдяки професіоналізму Павла Гащина і його команди найважчі хворі мають шанс вижити.
Фото Олександра ФІЛЮКА.