Такий шлях для незвичайної мандрівки обрав Януш Рівер, італійський громадянин польського походження...
Такий шлях для незвичайної мандрівки обрав Януш Рівер, італійський громадянин польського походження Невідомо, коли у Януша народилася непереборна тяга до мандрівок. Може, тоді, коли всередині п’ятдесятих він, ще зовсім молодим, організував перший у тодішній Польщі пересувний літній театр “Кабаре молодого актора”. Зароблені за сезон гроші, він витрачав на мандрівки сусідніми соцкраїнами. Може, тому ще була тяга до подорожей, що у війну ще малим залишився сам-самісінький — під час бомбування Варшави загинули батько, мати і сестра. Та у Західну Європу його чомусь не пускали, певно, відповідні органи мали вже компромат на нього за доволі в’їдливі пісеньки, які складав для свого театру. Нарешті купив путівку до нібито дружнього Єгипту. — Але коли настала пора повертатися, я відчув, як страшенно мені цього не хочеться робити, — згадує Януш. — І тоді я зважився на відчайдушний крок. Пішов на пошту і послав телеграму не кому-небудь, а тодішньому першому секретарю Польської об’єднаної робітничої партії, як називалася наша компартія, Владиславу Гомулці, де прямим текстом послав його і все його тодішнє оточення разом із ладом, який вони представляли, до дідька. Але ставши персоною нон-грата у соціалістичній Польщі, відчув як без документів, громадянства нелегко жити у мусульманській країні. Довелося прийняти іслам. Він навіть пішов на навчання і став муллою. А через деякий час знову відчув — і таке праведне життя не для нього. Тому став, якби тепер сказали, спортивним організатором. Може, життя і котилося б по такій колії, якби не довідався, що папою римським став його колишній співвітчизник. “А чому б і мені не спробувати зробити кар’єру в Італії?” — подумав, згадавши, що він Януш, і таки перебрався на Апеннінський півострів. Тут він працював відразу за двома своїми спеціальностями: агентом з продажу футболістів в іноземні клуби і організовував турне по країнах Східної Європи для італійських естрадних виконавців. А далі навіть несподівано для себе зайнявся оригінальною комерцією — став постачати до рідної Польщі технології з виробництва дитячих підгузників і гігієнічних прокладок. Вирішальний же злам у його долі трапився 31 грудня 1999 року. — Я тоді сидів біля вікна, дивився на вечірній Рим, думав, що ось закінчується ціле століття, —згадує пан Януш. — І раптом подумав про те, що я вже також стара людина. Я сказав собі: “Ні, я не хочу померти у своєму ліжку, я не хочу, щоб старість за мною йшла по п’ятах і весь час нагадувала про себе”. Саме тоді він прочитав, що китайська столиця Пекін виборола право приймати Олімпіаду 2008 року. І він вирішив, що фінішувати має саме в Пекіні. Зв’язався з китайським посольством в Римі, розповів про своє бажання і отримав офіційне запрошення бути гостем Олімпіади. Найпершим об’єктом його подорожі після Італії стали Канарські острови. Тут Януш Рівер об’їхав довкола всіх десяти островів архіпелагу, який називають раєм для туристів, наїздив аж три тисячі кілометрів. Потім він перебрався до Мексики, де об’їхав теж майже всю країну. — Але мандрівка по Мексиці виявилася також дуже небезпечною, — вже з усмішкою пригадує Януш. — Одного разу мене в пустелі атакували змії, я ледве втік з їхнього оточення. А в іншій пустелі перестріли справжні бандити і, приставивши пістоль до горла, наказали віддати велосипеда і всі долари, які в мене є. Та я їм показав газету, де про мене писали , як про мексиканську знаменитість. Після цього вони мене нагодували, напоїли і навіть дали сто доларів на дорогу. Януш Рівер став першим іноземцем, якому кубинські власті дозволили об’їхати самому довкола “острова Свободи”. Потім були мандрівки шляхами Іспанії, Німеччини, Швеції, Норвегії, навіть дорогами заполярного Шпіцбергену. Майже всю минулорічну осінь невтомний Рівер мандрував шляхами Білорусі. А тепер добрався і до України. На минулому тижні він пересік українсько-польський кордон в районі Ягодина, де зустрів справді теплий прийом. Школярі в Любомлі подарували йому український “Буквар”. І Януш дав слово, поки доїде до Києва, навчитися хоча б кілька фраз українською мовою. Поки що доволі пристойною російською, часом вставляючи італійські і польські слова, він захоплено розповідає про гостинність волинян. Але особливі враження у нього залишилися з відвідин села Доросині Рожищенського району. Там він ночував в бабусі Уляни, матері місцевого сільського голови і за його словами, ніде в світі не їв такої простої і в той же час смачної їжі, як в цієї доброї української жінки. Чи не вперше він, як каже з особливими нотками в голосі, який ніколи не мав власної сім’ї, відчув неповторний домашній затишок. Януш каже, що хоч він за походженням і поляк, але православний, і тому з вдячністю прийняв у дарунок від священика місцевої церкви отця Володимира іконку, яка, він вірить, буде його оберігати в подальшій дорозі. Ми розмовляли з Янушем Рівером за столиком відкритого майданчика біля ресторану “Корона Вітовта” у луцькому Старому місті. Януш з насолодою потягував світле українське пиво і з посмішкою хвалив волинську самогонку, якої йому довелося вже покуштувати. А взагалі-то, як він наголосив, дотримується здорового способу життя і такого ж способу харчування. Ночує в сільських хатах, а ще більше — у спальному мішку просто неба, оскільки намета не возить з собою принципово. Виглядає, як на свій вік — 67 років — досить добре. З Волині сільськими шляхами він взяв курс на Рівненщину. Взагалі ж їздить лише невеличкими дорогами, уникає гомінких трас. Діставшись до Києва, планує проїхати вздовж Дніпра до Криму, а тоді півднем України через Карпати у вересні повернутися до Польщі. Місяць перепочинку — і переліт на Зелений континент, мандрівка шляхами Австралії і Нової Зеландії. Ще чекає довгий шлях Москва–Владивосток, гірські дороги Південної Америки і Аляска. Найнебезпечнішими вважає майбутні подорожі шляхами Африки і Південно-Східної Азії. Фінішує у серпні 2008 в Пекіні. — Хочете вірте, хочете ні, — сказав на прощання Януш Рівер, — але, завершивши свою подорож, я хотів би у 2009 році найперше приїхати у ваше волинське село до бабусі Уляни, яка, сподіваюся, також буде живою-здоровою, і випити пахучого молока на її подвір’ї. Ну, можна буде й самогоночки, якщо здоров’я дозволятиме, — додає він з усмішкою. Володимир ЛИС. Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.
