Не зрозуміли рекомендацій...
Дуже цікаво і пізнавально на вулицях міста спостерігати за тим, які заклади протягом року закрилися, а які розпочали працювати. З цього можна робити стовідсотково правдиві висновки про популярні тенденції і вигідний-невигідний бізнес
Інна ПІЛЮК
Магазин шкіряних виробів перетворився на невеликий супермаркет. Висновок: молоко та хліб купують охочіше, аніж дорогий ремінець. На місці крамниці з дитячими колготами з’явилася аптека — значить, хворіють частіше, аніж рвуть панчохи. І замість туристичної агенції — теж аптека. Попит та прибутковість бізнесу ніколи не вкажуть помилкового шляху для підприємців. На одній із центральних вулиць Луцька з вікна маршрутного таксі я нарахувала аж шістнадцять фармацевтичних закладів! З них шість — цілодобові. Отже, і вночі продавати ліки вигідно.
Усі ці підрахунки зробила після випадку, пов’язаного з тими ж таки аптеками і питаннями вигідної–невигідної роботи. Якщо хтось із читачів мав нещастя потрапити увечері до дитячої обласної лікарні або до обласної інфекційної, підтвердить усе написане. Коли недуга здолала вас після 19–ї, приготуйтеся бігти через дорогу в аптеку, бо у цих медзакладах вони ввечері не працюють. Тільки незрозуміло: бігти з дитиною чи залишати її, заплакану, у приймальному відділенні? А досвід з інфекційною лікарнею залишив ще більше запитань: специфіка хвороб, з якими туди звертаються, передбачає якомога менше контактів з оточуючими. Тим часом найближча до медичного закладу аптека розміщена у сусідньому супермаркеті. Контактів там — греблю гати.
Звісно, логіка і здоровий глузд спрацьовують не у приймальному відділенні, тому пацієнти не одразу вникають у суть проблеми: обласні (!) лікарні не мають цілодобових аптек, хоча насправді їх там по дві–три на поверсі з відстанню у кілька метрів. Я не економіст, аби звести баланс нічних доходів-витрат, але мені здається, що надприбутки, які ці заклади отримують удень, могли б цілком компенсувати затрати на заробітну платню черговому фармацевту хоча б в одному невеличкому аптечному кіоску. Бо якщо лучани ще зорієнтуються, в який бік бігти поночі, то для приїжджих це справді непросто. А лікарні ж, повторюю, — обласні.
Надприбутки, які ці заклади отримують удень, могли б цілком компенсувати затрати на заробітну платню черговому фармацевту хоча б в одному невеличкому аптечному кіоску.
У приймальних відділеннях ситуацію пояснюють ніби доступно і правильно, але таке трактування я почула лише тоді, коли представилася журналістом і почала розпитувати про «біжіть через дорогу». Пацієнтам, виявляється, РЕКОМЕНДУЮТЬ відкупити ті ліки, якими надаватимуть першу допомогу. І незалежно від того, придбає він їх одразу чи пізніше, допомогу йому нададуть. Але чому ж людям не кажуть, що це можна зробити зранку наступного дня, що оте «біжіть» — то всього лиш рекомендація? Смію припустити, що в нічні мандри пускаються чи не сто відсотків пацієнтів зазначених закладів, бо лікарі є авторитетами в очах громадян і їхні вказівки сприймаються як обов’язкові і такі, що обговоренню не підлягають.
Працівники аптек апелюють беззаперечним малим потоком покупців у вечірній та нічний час. Так, черги не стоятимуть. Але ж не збанкрутує мережа через те, що візьме на роботу додаткового працівника для забезпечення цілодобової торгівлі. Хвороба не вибирає час, і, можливо, власникові такого бізнесу теж колись «рекомендуватимуть» бігти вночі через дорогу до аптеки.
