СМЕРТЬ ВИПОВЗЛА З ТЕМРЯВИ

Квітневого ранку у Луцькому міському відділі внутрішніх справ пролунав телефонний дзвінок.
Черговий підняв трубку.
Чоловік, котрий не захотів назвати свого прізвища повідомив:
— Щойно я поспішав на роботу й на вулиці Московській побачив чоловіка, котрий лежав на узбіччі дороги неподалік будинку № 50. Підійшов й помітив, що в того розбита голова. Хотів допомогти піднятися, але зрозумів, що він мертвий. Приїжджайте...
Через кілька хвилин слідчо-оперативна група вже була на вулиці Московській. Мертвий чоловік, на вигляд років за тридцять, лежав біля самого бордюра. Вдягнутий був у зелену куртку. Голова була дуже сильно побита й закривавлена. Неподалік лежала чотиригранна товста палиця. Члени опергрупи помітили й слід волочіння та плями крові на траві. Отож, вбивця позбавив життя чоловіка на трав’яному газоні, потім перетягнув його на дорогу. Певне, хотів замаскувати свій злочин. Адже людину, котра лежить на дорозі, міг збити й проїжджий автомобіль.
Прізвище загиблого встановили досить швидко. Ним виявився житель села Одеради Ківерцівського району Вадим Бандура. Він мав спеціальність будівельника й працював у Луцьку, у вихідні дні повертався до сім’ї. Тепер необхідно було розшукати вбивцю...

МАНДРИ ПО МІСЬКИХ БАРАХ
Близько шостої години вечора після роботи Олександр Ковш вирішив прогулятися містом. Працював він плиточником-облицювальником уже три місяці у “Житлобуді-2”. Коли проходив вулицею Кривоноса, біля одного з будинків побачив своїх знайомих Вадима Бандуру, Володимира Макарука та ще кількох будівельників. Вони сиділи біля будинку, якого закінчили ремонтувати, й пили горілку.
— Приєднуйся до нас,— запросив хтось і Ковша, знаючи, що він також любить випити.
Олександр не відмовився, лише запитав, з якої нагоди п’ють.
— Могорич ставить наш спільний знайомий,— кивнув на одного з присутніх Бандура. — Та й робочий час давно закінчився.
Ковш примостився біля чоловіків. Випили дві пляшки горілки. Порожню тару пожбурили в кущі.
— Мало... Тільки оскому збили,— сказав незадоволено Ковш.
— Грамів по двісті випили,— уточнив Вадим.
— Хіба то доза для нормального чоловіка? Хто ще ставить?
Грошей ні в кого не було.
— Зараз я гроші роздобуду,— піднявся Ковш.— А ви йдіть у магазин “Обнова” й чекайте мене там.
Ковш позичив сорок гривень у сусіда й через півгодини з’явився у магазині. Хлопці вже пили. Де взяли гроші, Олександр не питав, але купив пляшку горілки, закуску й підсів до них. Перехилили по чарці-другій.
За сусіднім столиком сиділо двоє дівчат, вони також щось пили.
— Пересідайте до нас,— запросив Олександр. — Веселіше буде.
— Ми зараз йдемо в бар “Наша марка”. Якщо бажаєте, ходімо разом,— запропонувала одна з дівчат.
— Хіба там краще?
— Звичайно, краще. Там є музика.
Дівчата піднялися з-за стола й пішли.
Чоловіки забрали недопиту пляшку й рушили за ними. Надворі уже стемніло.
У барі “Наша марка” знову пили. Сиділи довго. Звідти вийшли, уже похитуючись. Найбільш п’яним виявився Вадим, хоча пив не більше від інших.
— А тепер куди?— запитав Олександр. — Може навідаємося у бар “Східний експрес”? Нам ще Вадим не ставив могорич. Його черга.
Язик у нього вже також заплітався.
Вадим згодився йти з Олександром у “Східний експрес”. Вони знали один одного давно і деякий час навіть разом працювали. Решта чоловіків заявила, що вже пізно й вони поспішають додому.
— Як знаєте, а ми ще посидимо в барі. Куди поспішати? Ще тільки північ. Попереду часу більш ніж треба. Ходімо, Вадиме.
Похитуючись, Ковш і Бандура рушили в бік бару “Східний експрес”...
ОСТАННЯ ЗУПИНКА У „СХІДНОМУ ЕКСПРЕСІ”
У барі в цю пізню пору відвідувачів було небагато. Олександр та Вадим сіли за столик біля вікна. Через кілька хвилин до них повернувся Макарук. Втрьох ще випили горілки, хоч були вже й так п’яні. Макарук піднявся з-за стола й мовчки пішов з бару.
— А ми ще пити будемо?!— чи то запитав, чи ствердив Ковш.
Бандура незрозуміло кивнув головою.
Олександр пішов й замовив ще сто грамів горілки та бутерброд на двох. Коли повернувся, Бандура вже спав, поклавши голову на стіл. Олександр почав будити друга по пляшці.
— Пий! Ще встигнеш виспатися,— шарпав його за одяг.
— Сам пий!.. Я вже не хочу.
— То їж бутерброд!
— Чого чіпляєшся? Сказав, що не хочу,— розплющив Вадим важкі посоловілі очі.
— Не хочеш пити, то йди мені замов сто грамів і бутерброда,— наказав Ковш.
— Горілка і закуска перед тобою на столі.
— То все твоє... А ти замов для мене. І сам за все заплати!
— Горілки я пити не буду. Платити — також, бо не маю грошей,— майже по складах вимовив Вадим й плюнув на бутерброда, коли Ковш підсунув його під самий рот.
Олександр вдарив Бандуру кулаком у ніс. Пішла кров.
— Ходімо додому,— почав підніматися Вадим, але похитнувся і впав на підлогу.
Хтось із присутніх допоміг Бандурі піднятися й вивів із залу. За ними пішов й Ковш.
Через кілька хвилин одна з офіціанток визирнула у вікно й повідомила, що під баром хтось б’ється. Кілька відвідувачів вибігло на подвір’я. Бійки фактично не було. Бандура лежав на землі, а Ковш його бив палицею, яку, певне, знайшов неподалік.
Чоловіки палицю у Ковша відібрали. Вдягнули черевик на ногу Вадима, бо він у нього злетів і валявся на землі, наказали розійтися.
— Я заведу Вадима додому, бо він зовсім п’яний,— сказав Ковш. Він взяв його під руку й обидва почимчикували проспектом Відродження у бік міської лікарні. Йшла уже друга година ночі...
Як розвивалися події далі, Ковш стверджує, що не дуже пам’ятає:
— Здається, сварилися, можливо, й билися.
Битися Вадим не міг, бо був у такому стані, що й на ногах ледве тримався. Ковш, звичайно, його легко звалив, потім бив ногами та чотиригранною палицею, яку знайшов на місці сутички. Бив жорстоко, не думаючи про наслідки. Та й не міг думати — заважав алкоголь. Медична експертиза виявила у Бандури не лише переломи черепа та крововиливи в мозок, від чого він помер, але й зламані ребра праворуч і ліворуч, багато інших травм по всьому тілі. П’яниця бив Бандуру, доки той перестав дихати. Коли зрозумів, що Вадим мертвий, витяг його на дорогу й там залишив. Сам пішов не додому, а до матері. Там і проспав до ранку спокійно. Вважав, що свідків бійки не було, а тому й відповідати не доведеться.
Вбивцю розшукали й затримали через два дні. Лава підсудних, як кажуть, вже давно його чекала. Справа в тому, що за характером він був важкий, а коли напивався, ставав дуже агресивним, вступав у конфлікти. Майже з усіма знайомими давно пересварився. Друзів не було. Навіть ті, з ким найчастіше пив, його не поважали, але боялися, бо мав силу й без роздумів міг розпочати бійку.
За скоєння важкого злочину — вбивства — Луцький міський місцевий суд позбавив волі Олександра Ковша на десять років. Як хронічного алкоголіка, його примусово лікуватимуть у місцях відбуття покарання. З нього також буде стягнуто на користь родичів померлого майже п’ятдесят три тисячі гривень матеріальної і моральної шкоди.
Під час суду Ковш не визнав себе винним й в останньому слові сказав:
— Я розкаююся в тому, що бився з Бандурою. Битися бився, але його не вбивав...
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду області вирок залишила без змін.
Кожний злочинець намагається уникнути кари, нерідко під час слідства та на суді викручується, як в’юн на сковорідці. Саме так поводив себе й Ковш. Маску вбивці зняти з себе не вдалося. Горілка вхопила свого 26-річного клієнта у залізні обійми й штовхнула в прірву...
Леонід МІЛІЩУК,
Володимир КАЛИТЕНКО.