ДВІ ГОДИНИ З НАРОДНИМ АРТИСТОМ У... ЛІКАРНЯНІЙ ПАЛАТІ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.32 € 32.11

ДВІ ГОДИНИ З НАРОДНИМ АРТИСТОМ У... ЛІКАРНЯНІЙ ПАЛАТІ

Не так давно народний артист України Василь Чепелюк передав мені запрошення на два місця на свій ювілейний творчий вечір з нагоди його 50-річчя...

Не так давно народний артист України Василь Чепелюк передав мені запрошення на два місця на свій ювілейний творчий вечір з нагоди його 50-річчя. На жаль, тоді видався важкий газетний день, і я не зміг потрапити на концерт. Та мої місця не залишились порожніми. У театрі був аншлаг. Чимало шанувальників соловейкового голосу Василя Чепелюка дві години вистояли навіть у проходах.
Згодом зателефонував Василю Адамовичу, вибачився.
— Хоча б на фуршет прийшов,— пожартував. І додав: — Не переживай, ми ще зустрінемось.
Не буду набиватися у близькі друзі до народного артиста України. Їх у нього вистачає. Але ми давно приятелюємо. Василь був частим гостем у нашій редакції, не гордував, коли запрошували його на маленькі і великі урочистості, дарував нам свої пісні.
А якось просто зайшов у кабінет, і, здавалося, стіни розваляться від вибуху його пісенної душі. На той голос збіглося пів нашої редакції.
І ось ми знову непередбачено зустрілися й пробалакали дві години з народним артистом у лікарняній палаті травматологічно-ортопедичного відділення обласної клінічної лікарні. Сюди він потрапив після недавньої аварії поблизу Новограда-Волинського у Житомирській області, про що вже інформувала наша газета.
Василь — як Василь. Як завжди, оптиміст, жартівник. Тільки трохи обличчя поблідло. А тіло нижче пояса — у червоно-чорних гематомах.
— Про що ти думав після аварії?
— Коли лежав на землі і знемагав від болю, попросив лікарів із “швидкої допомоги”: “Найперше порятуйте тих дівчаток, що їхали на велосипедах по хліб. Вони тяжкі, вони не винні”. Спочатку думалось, що це — сон. Коли прийшов до тями, зрозумів: це страшна дійсність, подякував Богові, що всі живі. Про себе думав найменше, найбільше — про отих нещасних жіночок. З Ларисою ми лежали в одній палаті в реанімації Новоград-Волинської лікарні, коли прощалися — плакали.
Іншу потерпілу велосипедистку звати Таня. Так, як і дружину Василя Чепелюка. Тетяна Миколаївна зараз постійно перебуває біля чоловіка, за що він їй щиро вдячний.
А ще попросив висловити вдячність завідуючому відділенням реанімації Новоград-Волинської міської лікарні Івану Кравченку, заввідділенням травматології Анатолію Благодиру, медсестрам Алексюк, Ситайло, Омельченко, Ключко. І, звичайно, своєму нинішньому лікуючому ортопеду Миколі Наїдку. Це він разом із завідуючим відділенням обласної клінічної лікарні Павлом Гащишиним привіз Василя Чепелюка з Новограда-Волинського до Луцька. Особливо турбувалися про здоров’я народного артиста головний лікар Іван Сидор, його заступник Ростислав Кравчук, колеги по пісні Михайло Лазука, Лілія Завгородня та багато інших добрих і співчутливих людей.
— На концерті в Житомирі ми виступали разом із дуетом “Світязь”. Швидко розпрощалися. Навіть по чарці на фуршеті не випили нормально. Хлопці поїхали в Київ, а ми — на Луцьк. За кермом був молодший син Ігор, взяли у подорож молоду невістку Ірину. Діти одружилися після мого ювілею. Все так добре було. Я навіть боявся, наче щось передчував. Бо в житті червоні кольори ходять поруч із чорними. На щастя, син не постраждав під час тієї страшної аварії, невістка виліковується від невеликих травм, звукооператор студії “Олекса” Олег Ющук, що сидів поряд зі мною, відбувся тільки шоком. Найбільше переживаю за отих жіночок, ще раз хочу наголосити, що моя Таня надала їм одразу грошову допомогу, завтра сини ще їх провідають.
— Василю Адамовичу, знаю, що в області є багато шанувальників вашого пісенного таланту. Може, й вам потрібна зараз матеріальна допомога?
— Не пиши про це. Мене не обділяють турботою і увагою лікарі, друзі.
На провідини до народного артиста України я їхав від гаразджанського садівника Степана Ткачука. Він передав кілька гілочок з жовтими, як сонечко, ягідками ранніх черешень.
Василь Адамович дуже зрадів такому подарунку.
— Здається, ніби в своїх Холоневичах на черешню вилажу.
Як добре, коли душею доторкаєшся до чогось рідного. Друзі з дуету “Світязь” Михайло Гершензон і Анатолій Говорадло, з якими разом виступали на концерті в Житомирі і які наступного дня приїхали до Василя Чепелюка у лікарню в Новоград-Волинський, пропонували йому передислокуватися до найкращих лікарів у Київ. Василь відмовився.
— Вибачте,— сказав. — Я хочу тільки до Луцька. — Найкраще лікують рідні стіни.
Наостанок питаю:
— Васю, ти ще будеш нам співати?
Народний артист України Василь Чепелюк піднявся над подушкою, і стіни лікарняної палати розсунув дзвінкий і джерельний голос співака. Десь посередині пісні втопилися у душі слова:
Чому я не сокіл,
Чому не літаю,
Чому мені, Боже,
Ти крилець не дав...
На тому ми й розпрощалися. Василь Чепелюк попросив передати через нашу газету усім читачам “Волині”, щоб були здоровими і щасливими.
Святослав КРЕЩУК.