Свої немічні ручки Тетянка Новосад «віддала»… Богородиці - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.08 € 32.28
Свої немічні ручки Тетянка Новосад «віддала»… Богородиці

Волинь-нова

Свої немічні ручки Тетянка Новосад «віддала»… Богородиці

Завдяки рідним хворої дівчинки статуя, якій ще під час Другої світової війни відірвало верхні кінцівки, тепер пригортає людям святе небо в селі Бужани Горохівського району

 


Леся ВЛАШИНЕЦЬ


 


МЕДСЕСТРА НАДІЯ ПЕРШОЮ ПОСПІШАЄ У ДІМ, В ЯКОМУ ПОСЕЛИЛАСЯ БІДА, БО ЗНАЄ ЇЇ НЕ ЗІ СЛІВ…


Їхня садиба на вулиці Центральній з ранньої весни і аж до морозів схожа на квітковий рай. Живе тут чотири покоління. Ольга Федорівна Трухова — найстарша господиня цього обійстя, багатого достатком і порядком, — дякує Богові за відпущені їй 85 літ. Разом із нею проживають донька Любов Грушко із зятем Олександром, внучка Надія з чоловіком Віталієм і донькою Тетянкою. Інша внучка — Валентина Возняк із чоловіком Петром, донькою Богданою — лікарем-анестезіологом Горохівської лікарні, сином Сашком живуть неподалік.


Ми разом снідаємо, обідаємо, вечеряємо. Коли через роботу хтось запізнюється чи внучка-четвертокласниця Богданочка заграється з подружками на вулиці, до столу сідати не поспішаємо, причікуємо. Домашні справи обговорюємо разом, інакше й бути не може, — про просте, з якого починається найбільше багатство — родина, Любов Вікторівна говорить, як про святе.


Якби здоровою народилася Тетянка, ця чудова сім’я була б найщасливішою у світі. Ой, із якою радістю близькі чекали дитинку Надії та Віталія! Вагітність майбутня мама переносила добре, пологи відбувалися у Луцьку, але коли дитятко попросилося на світ, з’ясувалося, що плід оповитий пуповиною, тож лікарі взялися «кесарити».


Вранці після пологів телефоную і дізнаюся, що немовля забрали до реанімації, а у Наді — височезний тиск. У відділенні мало не зомліла, коли сказали, що дитина житиме, якщо витримає три дні, — ось так, зі слів Любові Вікторівни, починалася Тетянчина історія.



Бужанівці переповідають, що раніше в їхньому селі був великий палац, у якому жили пани Лідуховські. Під час Другої світової війни полум’я перетворило будівлю на руїну, а у статуї Божої Матінки, яка стояла перед ним, мабуть, від вибуху відірвало руки.



 


Далі без сліз говорити вже не може. Пригадує, що тоді їм не повідомили ні діагнозу, ні можливих наслідків. Та й новонароджена до трьох місяців нічим не відрізнялася від своїх ровесників. Дівчинка добре їла, спала, агукала, але у визначений час не тримала голівку, не реагувала на голоси, іграшки і почуття, які висловлювали рідні. Минуло ще трохи часу, і в Тані почалися судоми. Після них дівчинка здавалась напівживою. «ДЦП» – таки діагностували лікарі.


Але чому не сказали відразу? Ми з пелюшок лікували б доньку. Почали возити дитину до найкращих лікарів України, коли їй виповнився рік. Були у всіх народних цілителів, яких радили люди, але донечка не одужала, – словами не переповісти материнський біль, що крає серце Надії Олександрівни.


Мабуть, тому ця жінка, яка вже декілька скликань є депутатом Бужанівської сільської ради, працює медичною сестрою у місцевій амбулаторії, першою поспішає у дім, в якому селиться біда. Знає її не зі слів, старається прислужитися хорошою справою. Якщо комусь потрібен інвалідний візок, поміч із соціальних чи медичних питань, усі йдуть до Надії, — почула від секретаря сільської ради Алли Притолюк.


 


ПІДСТАВИЛА НЕДУЖІ ДОЛОНЬКИ, ЩОБ ДОПОМОГТИ БОГОРОДИЦІ



За здоров’я дитини, яка «позичила» свої долоні Діві Марії, постійно моляться бабуся Люба, мама Надія і тато Віталій.


 


13-річна Тетянка у своїй великій сонячній кімнаті, як принцеса, лежить на пухових подушках. Здається, ось-ось защебече щось миле і казково гарне… Але очі, як у ляльки, дивляться нерухомо у якийсь власний світ. Її біль — то страждання не лише для жінок чотирьох поколінь, які живуть у цій хаті. Щоб побути біля Тетянки, висловити їй скупі слова чоловічої любові, від сільської роботи періодично відриваються на декілька хвилин тато Віталій і дідусь Сашко. Щоправда, Олександр Йосипович тепер робить це частіше, бо нещодавно сам пережив інсульт. Рідні кажуть: врятувала його внучка-лікар. Богдана Петрівна саме була вдома, прибігла і професійно надала першу медичну допомогу.


А Таня не говорить, майже не рухається, але дуже добре чує. Шість років тому дівчинка зовсім не опиралася, коли тато і дідусь по черзі брали в свої руки її долоньки. Навіщо?


Бужанівці переповідають, що раніше в їхньому селі був великий палац, у якому жили пани Лідуховські. Під час Другої світової війни полум’я перетворило будівлю на руїну, а у статуї Божої Матінки, яка стояла перед ним, мабуть, від вибуху відірвало руки.


У 1960-х головою бужанівського колгоспу працював Григорій Майданик. Кажуть, це він тихцем дав вказівку встановити статую біля пам’ятки архітектури 1902 року — Свято-Михайлівської церкви, а люди завжди побожно доглядали її. Багато літ поспіль святинею опікувалися і жінки — героїні цієї публікації.


Якби ще руки їй зробити! — якось мовив чи то Олександр Йосипович, чи зять Віталій. Порадившись із настоятелем храму отцем Павлом Сукманським, задумане недовго носили у серцях. Одного дня, попоравшись по господарству, зайшли до хати, взявши тацю з піском. Промовляючи до своєї немічної дівчинки, чоловіки прикладали на пісок її долоньки. Так отримали відбиток для того, щоб виліпити з нього руки для статуї Божої Матінки. Весь необхідний матеріал знайшли на господарстві, і через два дні, якраз перед Великоднем, бужанівці дивилися на фігуру Заступниці, як на оновлене диво.


Добре, що зробили таку хорошу справу, — моляться люди до Діви з піднятими долонями, якими Вона ніби хоче пригорнути людям святе Небо з Його благословенням.