МАЛІ РІЧКИ ВОЛИНІ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

МАЛІ РІЧКИ ВОЛИНІ

Якщо Луга протікає на території декількох районів області — Горохівського, Локачинського, Іваничівського, Володимир-Волинського, то Гнила Липа — річка суто Горохівського району...

Закінчення. Поч. в № 69

2. КОНТРАСТИ ГНИЛОЇ ЛИПИ
Якщо Луга протікає на території декількох районів області — Горохівського, Локачинського, Іваничівського, Володимир-Волинського, то Гнила Липа — річка суто Горохівського району. Вона бере початок біля села Квасів і впадає у Стир у Липі.
За десять—дванадцять кілометрів від витоків, поблизу селища Мар’янівка, явних порушень з точки зору екологів нема. Прибережна захисна природоохоронна зона дотримується, ніде до урізу води землі не розорані, не видно літньої пори і сміттєзвалищ (може, буйна зелень щось і сховала від ока). В заплаві привертають увагу рівні, як під шнурочок висаджені, кущі. Це, виявляється, канави меліоративної системи заросли чагарником. Судячи з цього, система ця вже не функціонує.
Мимоволі постає питання, для чого тут, у Горохівському районі, потрібно було проводити меліорацію? Це ж не Полісся з його болотами.
— На початку сімдесятих років,— говорить з цього приводу головний спеціаліст державного управління екоресурсів у Волинській області Валентин Мотронюк,— партією й урядом було взято курс на подальшу меліорацію. І меліоратори взялись виконувати цю вказівку — осушення проводилось не лише в північних, заболочених районах області, а й південних. І чим більші обсяги виконаних робіт, тим краще. Кошти в меліораторів були. Але я впевнений, що це точка зору екологів. Самі меліоратори доведуть, що робили все правильно, аргументовано, з користю. Бо скільки-то земель було відвойовано в боліт?!
Але факт залишається фактом, і ніякі доводи не допоможуть: Гнила Липа на значному відрізку, як і багато річок, осушена, спрямлена й перетворена в магістральний канал. Виявляється, ще декілька десятиліть тому у законодавстві навіть такого терміну не було, як прибережна захисна смуга. Він з’явився, коли закінчились меліоративні роботи і стало зрозуміло, що річки треба справді охороняти від забруднення. Раніше вони були у природному стані, і до урізу води не можна було й доїхати, не те що розорати.
У Галичанах Гнила Липа протікає неподалік людських городів. Ми розшукуємо старожила, який знає річку здавна. І цей старожил, Володимир Коцюк, якому вже 72 роки, був дуже здивований з того, що ми хочемо побачити біля села Гнилу Липу.
— Як вона може бути тут,— запитує він,— коли її давно знищено? Приїхали бульдозери, засипали, а вже в другому місці покопали рови.
Чоловік не може збагнути, як це канал (той самий рів, як він каже) ми називаємо річкою. І навіть карта, на яку нанесена Гнила Липа, не переконує його.
— Ось колись це була річка! Років п’ятдесят тому вода розливалась під самі городи,— пригадує Володимир Нестерович. — А зараз навіть повені нема.
— Може, тут були такі болота, що вкрай необхідно було рятуватись від них?— допитуюсь чоловіка.
— Та ні,— говорить він. — Навесні, як танув сніг, вода розливалась. Потім “стягувалась” і входила в береги. Заплава, звичайно, була трохи заболочена. Пам’ятаю, за Польщі фурами не їздили, щоб не загрузнути. Сіно косили і складали на березі в копички, а забирали вже тоді, як підмерзало. А як меліорацію робили, то й тої заболоченості вже не було.
Після осушення в заплаві було поорано, посіяно траву. Пару років, як стверджує старожил, вона була хороша. А зараз і трава десь поділась. І, хто б не потрапив до Гнилої Липи в Галичанах, побачить, що справді це канал, порослий лепехою. А колись річка йшла сюди від Мар’янівки повновода — не дуже широка, але глибока. Мала вона декілька “рукавів”, які прокладали собі дорогу. Десь вони зливалися з основним руслом, в іншому місці — “відбігали”.
— Ще вода має зовсім подітись,— каже Володимир Коцюк, споглядаючи разом з нами ті місця, де колись була “справжня” річка. — І краплі дощу не впаде на землю, і буде всесвітній голод.
Це чоловік пригадав пророцтво, вичитане в книжці, “яка ходить по людях”. І це пророцтво, мабуть, треба сприймати, як застереження: від того, як ми самі будемо ставитись до природи, залежить чи збудеться воно. Колись Гнила Липа живилася джерелами. А що була вона повновода, свідчать перекази старожилів — “за царизму тут водяний млин стояв”. І до сьогоднішнього дня ще деякі джерела збереглись — ставок за селом з них живиться.
Після Галичан дорога відходить від річки. І ми наздоганяємо її знову в селі Липа, де вона впадає в Стир. Побачене в Галичанах і тут — повна протилежність: там — меліоративний канал, тут — широко розлита вода, заплава — в розкішній зелені. Але ж знову таки, виявляється, це результат людської діяльності. Поряд — Хрінниківське водосховище, яке й “підпирає” воду. На другому березі Стиру — вже Рівненщина.
На водному плесі — безліч білих лілій, дивовижних квітів, які особливо запам’ятались з дитинства. Їх багато було на торфових копанках за моїм рідним селом. Деколи кортіло принести лілії додому. Але, вирвані, вони швидко в’янули і вже не оживали в букеті. Видно, природа так передбачила, щоб ця краса залишалась там, де зросла. Можна поміркувати, що якби не Хрінниківське водосховище, то і в гирлі заплава Гнилої Липи була б меліорована. А так сюди меліоратори просто не могли загнати техніку, тому й залишилась місцевість у природному стані. В природі все має бути так, як Господь Бог створив. І, врешті-решт, людина зрозуміє це і не буде робити на землі те, що обертається злом проти неї самої...
— А ви бачили Гнилу Липу в Галичанах?— запитую місцевого жителя Романа Мацюка, оселя якого стоїть неподалік річки.
— Чом же не бачив — там канава. А ось до нас і з Луцька мисливці на качок їздять. Ви, мабуть, бачили, що вже є молодняк і в качок, і в лисух...
— А де ви корову пасете, коників, де сіно косите?— допевняюсь далі. Хочеться почути, чи ж не нарікають люди на те, що тут не осушено заплаву.
— І пасти є де, і косити,— каже чоловік. — Виходь на берег і клади покоси, аби руки здужали.
... Назва села Липа — від того, що, як розповідають люди, колись тут ріс старезний липовий ліс. Біля місцевої церкви залишилось ще дві липи, яким, може, вже триста літ. А річку Гнилою Липою назвали поляки. Мабуть, через те, що була заболочена. Цікаво, яку б назву вона мала тепер, зокрема там, де від гарного русла — безводний рів?
Катерина ЗУБЧУК.