Як Віктор Ющенко висувався кандидатом у Президенти
Як Віктор Ющенко висувався кандидатом у Президенти У суботу ввечері, коли сотні волинян збиралися в Луцьку біля представництва блоку “Наша Україна” в області, аби вирушити до Києва підтримати самовисунення лідера блоку Віктора Ющенка кандидатом у Президенти України, над нашим обласним центром збиралася потужна гроза. Але ще більша гроза готувалася на землі. Делегації, котрі добиралися з районів, повідомили, що виїзди з міста перекрито міліцією, що автобус з Шацька поставлено на штрафмайданчик. З’явилася міліція і біля самого штабу. Виявилося (за словами бравого капітана), що всього-на-всього триває місячник безпеки руху і це не більше й не менше, як плановий огляд транспорту і перевірка документів і талонів водіїв. Друга перевірка чекала при виїзді з міста. Незручно було чути з вуст старшого офіцера з двома великими зірками на погонах: “Повірте, це випадковість, що ми вас перестріли. В межах місячника ми регулярно робимо такі перевірки. І зараз якраз так співпало. Турбуємося про вашу ж безпеку, стан транспорту”. Ще двічі була така турбота. Виручало те, що в колоні знаходилися народні депутати України Володимир Бондар, Сергій Слабенко, Борис Загрева, які знаходили аргументи, якщо треба — зв’язувалися по “мобілках” з Києвом. Цілу колону мікроавтобусів з районів, затриману біля села Піддубці Луцького району, також довелося виручати. Як згодом виявилося, таке безпрецедентне блокування доріг тієї ночі відбувалося по всій Україні. Початок виборчої кампанії ознаменувався масованими і брутальними спробами не допустити прихильників Віктора Ющенка до Києва. Все ж недільний ранок у Києві розпочався інтенсивним потоком людських колон від станції метро “Арсенальна” до Співочого поля. Плакати і транспаранти засвідчували, що тут рухаються представники всієї України — від Володимира-Волинського, львівського Сколе і тернопільського Бугача до чернігівського Козельця, донецького Артемівська, Одеси і Криму. Людською юрбою було заповнене не лише все Співоче поле, а й схили на підступах до нього, з державними синьо-жовтими прапорами і помаранчевими, з символікою блоку: “Так! Ющенко”, промовистими лозунгами на його підтримку. Перед присутніми виступили зірки української популярної естради і рок-музики — гурти “Океан Ельзи”, “Тартак”, “Воплі Відоплясова” із Олегом Скрипкою та інші, гостя з Криму Ельзара Баталова, і, нарешті, суперзірки Олександр Пономарьов і Тарас Петриненко, який виконав нову пісню “Абориген” та знамениту “Україну”, що стала своєрідним гімном цілого покоління. А на підходах до поля тим часом охорона забирала і розбивала пляшки з горілкою, яку якісь “добродії” намагалися роздавати присутнім. Тут же ми дізналися, що в суботу, у день старту президентської кампанії Віктор Ющенко побував у рідному селі Хоружівка на Сумщині разом з дружиною, п’ятьма дітьми, онуком, братом Петром і племінниками. Тут він молився у церкві святого апостола Андрія Первозваного, збудованій на кошти Ющенків, відвідав могилу батька і просив благословення у матері. Варвара Тимофіївна благословила сина на похід до найвищої посади в державі, бо вірить, що він може зробити її кращою і заможнішою. На Співочому полі Віктор Ющенко був зустрінутий бурхливими оплесками, скандуванням. Довкола сцени, на яку він піднявся,— три великі карти частин Західної, Центральної і Східної України з містами і містечками на них, як символ глибинної і нерозривної України. Повідомивши про своє рішення йти на президентські вибори шляхом самовисування, продемонструвавши документи, які він має подати до Центральної виборчої комісії, Віктор Андрійович звернувся до присутніх із стислою промовою, де пояснив основні причини свого самовисунення. — Сьогодні ми стоїмо пліч-о-пліч,— сказав він. — Ми — громадяни України. Нас об’єднала любов до України і тривога за її долю. Наша країна стоїть на межі між минулим і майбутнім. Ми зібралися тут, бо настав час, який змінить наше життя. Сьогодні вся Україна — від Луганська до Львова, від Чернігова до Криму — вимагає змін. Прагнуть змцн люди старшого покоління, які працювалти весь свій вік, але сьогодні живуть в нестатках, вони втратили свої заощадження. Низька пенсія прирікає їх на бідність. На схилі літ наші батьки хочуть поваги і спокою. Вони їх заслужили. Ми прагнемо змін усі. Нам, громадянам України, остогидло виживати за постійного росту цін, без шансів на нормальне життя, без надії на медичну допомогу, ми хочемо мати роботу і чесно працювати. Ми переконані в тому, що наш розум і наші руки нас прогодують. — Прагнуть змін наші діти,— продовжив Віктор Ющенко. — Ми готові жити заради них. Проте сьогодні вони беззахисні перед несправедливістю, бідністю та духовним розтлінням. Багатьом дітям роками доводиться чекати батьків і матерів, які по світах шукають заробітку. Як і всі ви, а я батько п’ятьох дітей, я хочу, щоб молоде українське покоління мало майбутнє у своїй країні. Промовець наголосив, що вимагають змін усі громадяни України. Болить серце бачити, заявив він, як влада розкрадає багатства України, як вона торгує національними інтересами. — Нас переконують, що в Україні відбувається економічне зростання,— сказав Віктор Ющенко,— що досягнута економічна стабільність, що здійснюється ефективна євроінтеграція. Чому ж тоді за соціальними стандартами ми так відстаємо від наших сусідів? Давайте звідси, з київських гір, ще раз оглянемо Україну, запропонував Віктор Андрійович. Ми побачимо щедру землю і багаті надра, де мільйони українців щодня і щогодини працюють, добуваючи вугілля, плавлячи метал, вирощуючи хліб. Ми побачимо вчених, що розробляють найсучасніші технології, які здатні конкурувати на всіх світових ринках. У нас є все, щоб бути заможною, процвітаючою європейською державою, переконаний Віктор Ющенко. Він запропонував згадати українську історію, на скрижалях якої засвідчена незалежність українського народу. Після найважчих випробувань, голодоморів, воєн, гулагів, Освенциму його дочки і сини підняли Україну з руїн. Віктор Ющенко впевнений, що любов до своєї країни, любов до свободи живуть у кожному з нас. — Але сьогодні національні багатства наповнюють тільки кишені олігархічних кланів,— констатував лідер “Нашої України”. — Доступ до соціальних благ став не правом для всіх, а привілеєм для обраних. І винна в цьому кримінальна влада. Сьогодні громадянин не вільний у своїй країні, бо він беззахисний від сваволі чиновників, податківців, міліції, прокуратури. Слідство стало фарсом, приниження стало нормою. Віктор Ющенко нагадав, що сьогодні єдиний український народ ділять на східняків і західняків, ділять за національністю і мовою, за історією і вірою. Винна в цьому, на його думку, знову ж таки цинічна влада. Насправді конфлікт в Україні, переконаний він, тільки один — між владою і народом. Розбрат у суспільство вносить сама влада, яка хоче, щоб ми боролися один з одним, а не з нею. — Я сьогодні повторю ще раз очевидне,— сказав Віктор Ющенко. — Щоб вивести Україну на правильний шлях, нам потрібно одне — чесна, відповідальна і ефективна українська влада. Мені не раз доводилося показувати, як повинна діяти українська влада. Я пригадую, як Національний банк України, яким я керував, дав Україні стабільну гривню. Уряд, який я очолював, повернув борги людям, збільшив за рік мінімальну зарплату і пенсію в півтора раза. Ми обірвали пута, які тінізували національну економіку, і вона почала зростати. Ми створили нові робочі місця і тримали ціни під контролем. Був наведений елементарний порядок у бюджетній сфері, припинилися масові відключення електроенергії. І головне — все це ми досягли, не позичивши жодної копійки ні в кого. Мені не дали завершити розпочате, нагадав Ющенко, але я сказав тоді на сходинках парламенту України: “Я іду, щоб повернутися!”. — У найважчі хвилини я пригадував, з якою вірою у мої очі й очі моїх політичних побратимів дивилися очі дітей і наших бабусь,— сказав, звертаючись до присутніх, Віктор Ющенко. — Ваша віра додає мені сили. У мене є програма, яка дозволить здійснити все задумане. У мене є команда, яка здатна виконати цю програму. Я пам’ятаю все, чому вчив мене батько, Андрій Андрійович, простий вчитель, в’язень концтаборів Дахау, Бухенвальда, Освенциму, табірний номер якого 11367. Я пам’ятаю все, що сказала мені моя мама. Все, що говорили мені побратими і друзі. Все, що прочитав я у ваших листах. У них, не в кабінеті, я знайшов ідеї, які визначать нове майбутнє нашої країни. За словами Віктора Ющенка, вже через рік Україна стане іншою, буде державою, в якій буде робота рукам і розуму кожного, нікому не доведеться шукати кращої долі за кордоном, а пенсії і зарплати забезпечать кожному гідне життя. Кожен громадянин матиме доступ до незалежного медичного обслуговування, а кожна дитина отримає належну безплатну освіту. Влада працюватиме для людей, корупції буде покладено край, а бандити сидітимуть у тюрмах, оживе українське село, колиска українського народу. Ющенко бачить Україну такою, де, за словами великого Олександра Довженка, “житимуть по закону божеському і по людському”. — У мене немає ні телеканалів, ні прокуратури, ні податкової адміністрації,— промовив на завершення Віктор Ющенко. — Я вірю у свої і ваші сили. Я прошу у Бога ласки і милості для України. Я прийняв рішення — іти в Президенти. Ось моя заява. Прошу вас, скажіть усім, повернувшись додому,— я вірю в Україну. На сцену чоловіки у військовій формі винесли синьо-жовтий прапор, якого ставши на коліна, тричі поцілував Віктор Андрійович. Під звуки запального козацького “Запорізького маршу” Ющенко вирушив до Центральної виборчої комісії. Коли він завершував свою промову і сходив зі сцени, з невеличкої хмари над Співочим полем раптом несподівано покрапав теплий дощик, що присутні сприйняли як дуже гарну і сприятливу прикмету.Трикілометровий шлях до ЦВК України претендент на посаду Президента і колона його прихильників подолали пішки. Попереду несли великий транспарант: “Дорогу народному Президенту!”. У колоні то тут, то там виникав спів патріотичних і українських народних пісень. Зупинялися біля церков і будинків, де Ющенка вітали кияни. За оцінкою організаторів, у цьому поході київськими вулицями взяло участь приблизно 60 тисяч жителів столиці і представників усіх регіонів України, а на Співочому полі і біля нього, за цими ж оцінками, перебувало до ста тисяч людей. Поки Віктор Ющенко здавав необхідні документи до ЦВК і спілкувався з членами і працівниками Центрвиборчкому, на майдані перед будинком Центральної виборчої комісії пройшов велелюдний мітинг, який відкрив і вів керівник виборчої кампанії Віктора Ющенка, заступник голови Верховної Ради України Олександр Зінченко. На мітингу виступили ряд представників блоку “Наша Україна”, народних депутатів, зокрема, Юрій Костенко, Борис Тарасюк, Микола Мартиненко, Володимир Філенко, Тарас Стецьків та інші. Були присутні на трибуні представники Блоку Юлії Тимошенко, сама ж Юлія Володимирівна, як пояснив Олександр Турчинов, не змогла прибути через запалення легень. Тут же на площі кореспондент “Волині” взяв інтерв’ю в досвідченого і популярного політика, екс-голови Верховної Ради України Івана Плюща. — Іване Степановичу, що б ви сказали про Ющенка, як про політика? Доводилося чути, що його ледве не силою тягнуть в політику, на вибори? Це правда? — Я не дивуюся нічому, що говорять сьогодні про Ющенка. Сьогодні кожен з нас повинен зрозуміти, що влада всіма можливими засобами впливу на народ формує негативний образ Ющенка. То казали, що він слабкий керівник, то він не хоче йти в Президенти, то випускають якісь книжки і приписують зловживання. І це лише квіточки. Але є контраргументи — коли його злякалася влада і усунула від влади, він сказав, що йде, аби повернутись. З чим він повернувся? Ющенко за ці три роки став самодостатнім, солідним громадським діячем і політиком, фахівцем і просто громадянином. Він не просто є лідером найбільшої, найвпливовішої фракції у парламенті, Ющенко очолює політичну силу, яка отримала четверту частину голосів на попередніх виборах. Це не якісь гучні надумані рейтинги. Тепер же Ющенко і Юля Тимошенко створили коаліцію “Сила народу”. Якщо скласти їх голоси, отримані у березні 2002 року, то це більше третини всіх виборців. Скажіть, це не сила народу? Ставити питання, що хтось тягне силою Ющенка — безглуздо. — Багато хто ставить Ющенку у вину, що в його команді такі різні люди — від Олександра Зінченка до Олега Тягнибока. Як ви на це дивитеся? — Візьмемо того ж Зінченка. Ви знаєте, що в попередній Верховній Раді він очолював фракцію СДПУ(о). Вона була двигуном по усуненню уряду Ющенка. І уряд його відправили у відставку. А Зінченко ці три роки також займався політикою. Він мав все, став віце-спікером. І ось він робить свої висновки. І йде від такої сильної влади до Ющенка. Перевага Ющенка ще й у тому, що він не просто читає Біблію, а діє за Біблією. А в Біблії сказано, що треба прощати, треба дати шанс людині виправитися. Так і діє Ющенко. Те, що він наблизив до себе Зінченка, теж свідчить про його силу, його віру в те, що люди можуть бути кращими. — Що можна чекати принципово нового від Ющенка? — Слухайте його виступи, слідкуйте за його мисленням і ви все там знайдете. Новий Ющенко — простий і зрозумілий — постав уже сьогодні, під час виступу на Співочому полі. Взагалі уважно слухайте, що вам говоритимуть і що обіцятимуть політики. Після виходу з Центральної виборчої комісії Віктор Ющенко дав коротку імпровізовану прес-конференцію. — Спасибі, що ви були сьогодні біля ЦВК, — сказав претендент на посаду Президента. — Я чомусь переконаний — ви даватимете все більше правдивої інформації про те, що відбувається, і як саме відбувається. — Що ви зможете протиставити владі, крім таких походів, як сьогодні? — Аргументи і слова, які правдиві. Та скільки людей їх почують, залежить і від вас. Народ повинен усвідомити себе народом. В цьому і його, і наша сила. — Чи були сьогодні провокації? — На жаль, ні, — з гумором відповів Віктор Андрійович. — Провокації були проти тих, хто сюди їхав. Частина не доїхали, але ми вдячні за їх спробу сюди дістатися. Піднявшись на трибуну Віктор Ющенко сказав, що він шукає слова, які б дали змогу висловити ті почуття і емоції, які є у нього сьогодні: — Я дивлюся на вас, тих, хто їхав півдня, хто їхав день і ніч. Цей захід варто було робити тому, що цей майдан зібрався заради одного — щоб жила вічно, процвітаючи, в достоїнстві ця країна. Щоб були гідними і заможними наші діти. На вулицях Києва сьогодні у мене народилося відчуття, що тільки мільйони людей можуть створити українську демократію. І я глибоко кланяюсь вам за те, що ви це розумієте. Я вдячний кожному, хто приїхав, починаючи з моєї рідної Сумщини, з мого рідного села. Ось я бачу тут моїх односельчан — і Івана Бухала, і Альошу Довбню, спасибі вам, хлопці, що ви приїхали. Я розмовляв з людьми з Херсонщини, з Миколаївщини. Я переконаний, що ми не дарма поклали цей день у скарбничку України. Я переконаний, що ми побачимо Україну як квітучу і заможну європейську державу. Таку державу хотів бачити мій покійний батько, царство йому небесне, я переконаний, що таку країну хотів бачити мій дід, який загинув у голодовку 1932—1933 років на моїй рідній Сумщині. Такої України прагнуть мільйони українців. Я хочу жити, так, як і ви, як і мої діти, не “по понятіях”, а по закону, гордо і чесно. Слава Україні! Дуже образно, по-жіночому емоційно виступила народний депутат України і народна артистка України Оксана Білозір. — України, омріяної і вистражданої поколіннями наших предків, ще немає, — сказала вона зокрема. — Але ми її образ творимо у своїй душі. Тут, на цій площі, ми формуємо свідому волю, яка захистить честь і гідність людської душі. Зневаги, знецінення людського життя породило прірву між інтересами влади і народу. І ця прірва роздирає нам душу очима дітей-сиріт, бомжів, пенсіонерів-жебраків, тисяч і тисяч заробітчан. І де межа нашої байдужості? Прийшла пора звернутися до себе, і я звертаюся до себе і до вас: досить бути споживачами чужих ідей і брудних технологій. Оксана Білозір переконана, що ті, хто зібрався на площі — це сила, якої боїться влада. Вона нагадала про звичай, який побутує в Карпатах. Ранньою весною, коли стрімкі потоки брудної води наповнюють гірську річку, безжалісна жорстока стихія вступає в свої права. І тільки мужній сильний чоловік спроможний кинути їй виклик, з берега кинутися у вир. І того, кого не розчавить стихія, хто перепливе річку, називають — це той. Нам потрібен сьогодні і той, хто всупереч буденній свідомості, страху, людським пересторогам явив би нам приклад подолання стихії. По закінченні велелюдного мітингу виникали міні-мітинги, дискусії на площі й київських вулицях. Вже в підземному переході у мене виникла цікава розмова з молодим киянином, до речі, російськомовним. Побачивши на лацкані мого піджака бейджик з написом “Преса”, він сказав: — Цікаво, що ви про все це думаєте? — І неначе чогось злякавшись, може, що я його за щось агітуватиму, продовжив: — Ні, не кажіть, не треба. Мені треба самому у всьому розібратися. Знаєте, я дуже далекий від політики. Закінчив ПТУ, а після нього без роботи остався. На автозаправці працював, сторожем, два роки в Росії вкалував. Ми там в одного “нового росіянина” дачу будували. Коли вже збудували, він нам каже: “Ви, хлопці, дуже працьовиті. Я хочу перед вами в одному вибачитися. Я вас от весь час, доки ви мені тут будували, хохлами називав. А ви терпіли. Та якби мене хто кацапом обізвав, я б у два рахунки йому в морду. А ви навіть не плюнули. Я цілу дорогу думав над його словами, а повернувшись, став на мітинги ходити. От я стояв тепер, думав: невже ці люди не бояться, що Ющенко програє? Ви пробачте, що я так. Цей киянин пішов. Він представляв також Україну. Ту, яка ще шукає сама себе. Люди з площі прямували до вагонів у метро. У переповненому вагоні почувся голос машиніста: “Наступна станція...” А я раптом почув голос мудрого Івана Степановича Плюща: “Уважно слухайте, що вам говоритимуть, що обіцятимуть політики. Думайте над їхніми словами”. Володимир ЛИС.
