Нашими артистами пишається вся Україна (ФОТО, ВІДЕО)

 

 

Тут співають заслужена артистка України Алла Опейда та заслужений працівник культури України В'ячеслав Судима, звідси вийшов на велику сцену знаменитий вокальний квартет «Акорд» та «Нота Нео», підкорюють нові вершини зразкові колективи «Зернятко» й «Антарес», театр-студія «Гармидер».

Лариса ЗАНЮК

 Цей маленький ошатний будиночок, що на вулиці Ковельській, став стартовим майданчиком для багатьох майбутніх артистів. І сьогодні по праву їхні таланти – гордість не тільки обласного центру, а й усієї України. Адже у Луцькому районному будинку культури співають заслужена артистка України Алла Опейда та заслужений працівник культури України В'ячеслав Судима, звідси вийшов на велику сцену знаменитий вокальний квартет «Акорд» та «Нота-Нео», підкорюють нові вершини зразкові колективи «Зернятко» й «Антарес» – неодноразові лауреати міжнародних та всеукраїнських конкурсів, тішить сучасного глядача народний аматорський театр-студія «Гармидер».

 У далекому 1966-му, коли запустили перший супутник Землі, на екрани вийшла кінострічка «Кавказька полонянка», у Луцькому БК все тільки починалося, а першим його директором стала Ірина Вовк. Її художню бригаду радо приймали ланкові та комбайнери, тваринники та механізатори. Тож і на ювілейному концерті дівчата у кремпленових платтях відтворили атмосферу 70-х і разом із гармоністом виконали популярну тоді «Лучаночку». А колектив артистів – заслужений працівник культури України Любов Савельєва, Лідія Гаджала, Ольга Коновалюк, Євгенія Лех, Людмила Козачук, Петро Кот, який керував будинком культури у 70-х, а також Володимир Іллюх, Сергій Мельник, від яких лунали жарти та дотепне слово, щоразу поповнювався.

1981 рік... Час розробки першого персонального комп'ютера, у світовій культурі розпочав діяльність музичний розважальний канал «M-TV», а в Луцький БК новим директором призначений Степан Цика. Йому тоді було 24, але вже встиг здобути досвід завклубом у Локачах і Маяках. Саме тоді приходить у колектив молодий виконавець В'ячеслав Судима, а 1985 року запрошують на роботу в клуб випускницю Луцького музучилища Аллу Опейду (її перша пісня «Сік землі» і сьогодні популярна). Разом із В'ячеславом Судимою вони стануть «Душею Волині», а першою спільною композицією буде пісня «Човен хитається серед води».

З року в рік колектив поповнювався новими талановитими артистами, з'являється ансамбль інструментальної народної музики, камерний хор.

Не багато і немало, років через 30, активно запрацює дитячий танцювальний колектив «Антарес», співоче «Зернятко», студія-театр «Гармидер», гурти «Аколада», «Відлуння», тріо бандуристок «Лілея»...

Маленьке приміщення, мініатюрна сцена, а вмістили стільки талановитих людей!

– Тому й розвели такий гармидер в будинку, – жартують артисти, але й той гармидер вони зуміли перетворити на театр.

Наче в рукавичку просилися все нові й нові обдарування, а як не пустити таких, як Галина Конах, що вміє вихованців навчити сучасному в музиці? Колектив усіх приймає. Тож коли Галина запитала зі сцени:

– Чи ще хтось хоче в нашу хату?

Із зали пролунало правдиве:

– Вже треба іншу будувати.

Запитую у Степана Цики, як він тут усім знаходить місце, а директор клубу показує розклад, де всі заняття погодинно розписані. Звичайно, то багаторічний досвід, мудрість керівника. І хоч дякували зі сцени високоповажні гості – голова Луцької райради Валентин Приходько та райдержадміністрації Ігор Ярмольський, але здається, що робили це з почуття обов'язку. Приємно, однак, що до ювілею згадали навіть технічних працівників та водія, які багато років трудяться для комфорту величезного колективу.

Все ж не просто осягнути: як стільки творчих людей і колективів вмістила у собі ця маленька рукавичка? Та коли дізналася, що ще й другий поверх приміщення повністю займає бібліотека-музей, то була вкрай розчарована. Невже у Луцьку за 50 років активної роботи артистів, що тісняться під одним дахом і не нарікають (ще й приказують з усмішками: «В тисняві, та не в журбі»), не можна знайти достойнішого за розмірами приміщення? Це ж як перетискати дихання чи дозувати повітря.

І коли учасники виконували спільну композицію, самі ледь не злітали зі сцени, а з їхньої пісні лунало: «Ми творимо так, як нам серце велить», мені хотілося запитати: «А вам нічого серце не велить, очільники влади та культури?»

Фото Олександра Дурманенка

Відео Олександра ПІЛЮКА