МИ ЗА ТОГО, ХТО — ЗА НАС!

Тема майбутніх президентських виборів, хто б що не казав, одна з найбільш обговорюваних сьогодні. І в транспорті, і під час “перекуру” на роботі, і за родинним столом ні-ні та й зверне розмова “на політику”. Власне, уся та “політика” зводиться до одного: як же воно буде далі, після виборів? Саме тому цього разу ми винесли на обговорення просте запитання: “Яким ви хочете бачити майбутнього Президента?”.

Юлія Бєловицька, студентка Луцького гуманітарного університету, активний член Асоціації захисту прав молоді Волині:
— Наближення президентських виборів підштовхує нас до пошуку нових відповідей на одвічні запитання: “Хто винен?” і “Що робити?”. Вважаю, що причиною багатьох державних невдач можна визнати і те, що українці рідко переймалися проблемами загальнонаціонального масштабу, національними інтересами. Нас більше цікавить близька родина, ніж життя міста, області, регіону. Так і представники влади в першу чергу дбають про забезпечення своїх індивідуальних потреб. Тому й хочеться мати такого Президента, який би дбав спочатку про державні вигоди, а потім про свої особисті.
Одна моя подруга на запитання про характеристику майбутнього Президента відповіла: “Ми за того — хто за нас”. І я впевнена, що є не одна тисяча молодих людей, які сказали б теж саме. Про молодь згадують лише під час передвиборчої кампанії, коли зірки з концертних сцен агітують за того чи іншого кандидата. А студенти скаржаться на корупцію в університетах, погані умови проживання в гуртожитках, підвищення стипендії “на папері”, а не реальної. Активісти громадських організацій борються за вдосконалення законодавства, захист прав молодих, а старше покоління нарікає на моральну деградацію і глибоку бездуховність молоді. І єдиним виходом із цієї ситуації є духовне відродження України. Тому Президент має подбати, перш за все, про те, щоб влада стала проукраїнською. Він має бути здоровим націоналістом, тобто повинен захищати національні інтереси, бути наполегливим, безкорисливим, відповідальним, освіченим, вольовим...
Леонтій Макаров, фермер з Іваничівського району:
— Для нас, сільгоспвиробників, дуже важливо, щоб Президентом України стала людина, яка б щиро вболівала за долю села. Наш народ повинен обрати достойного лідера нації. І, що дуже важливо,— мудру, порядну людину.
У нас є все, щоб Україна була могутньою і багатою. Є родюча земля, є ще добрі господарі, які не розучились на ній працювати. Але сьогодні держава не підтримує селянина, нема паритету цін, на селянських мозолях наживаються різного роду посередники. Уже стало традицією, що кожного року перед жнивами різко стрибають вгору ціни на пальне. Зібраний урожай зернодрейдери, а простіше — спекулянти — скуповують за безцінь. Цього року керівники держави уже висловлюють задоволення тим, що хліб добре вродив. Але, на мою думку, радіти ще рано. Треба збіжжя спочатку зібрати, дати йому лад.
За приблизними “прикидками”, щоб селянин мав хоч якусь вигоду, потрібно, аби ціна на пшеницю третього класу була на рівні 800 гривень за тонну. Навряд чи можна на це сподіватися, судячи з попередніх пропозицій.
За тонну дизпалива зараз платимо по 2 тисячі гривень, за тонну міндобрива —1300—1500 гривень. А за жнивами ж йдуть осінньо-польові роботи, в які знов треба вкласти чималі кошти. Як же селянину зводити кінці з кінцями?
Тому й сподіваємось, що майбутній Президент України вникне у наші болі й біди, підтримає тих, хто чесною працею рятує землю від занапащення. У моїй родині всі, від малого до великого, трудяться в господарстві, землі не цураються. Треба, щоб чесна праця в державі цінувалася, тоді люди не тікатимуть за кордон на заробітки. І про це має подбати майбутній Президент.
Лідія Тарасюк, голова правління обласного Фонду милосердя і здоров’я:
— От зараз якраз я допомагаю одному з інвалідів війни писати лист до Президента з приводу житлової проблеми. Є в тому листі й такі рядки: “Не дуріть нас, старих, недужих, зубожілих...”. Важливо, щоб людина на такій посаді не на словах, а на ділі любила свій народ. Я хочу, щоб майбутній Президент України викорінив цинічне ставлення чиновників до стариків, інвалідів, яке маємо нині.
Не буває дня, щоб до мене не приходили люди зі своєю бідою, клопотами, проханням підтримати матеріально. Більшості потрібні гроші на лікування, готівка на придбання медикаментів. Спонсорів сьогодні знайти нелегко, багаті не розкошеляться, щоб з гаманця якусь гривню витрусити. Ну, а в державних органах відмовка одна: погане фінансування. А старенькі у мене й питають: “А де ж беруть чиновники гроші на розкішні букети й подарунки, на банкети з нагоди іменин, на “презенти” і столичному начальству, і місцевому?”. І приходять до гіркого висновку, що риба гниє з голови. Саме тому в нас процвітає чиношанування й хабарництво.
Майбутній Президент, віриться, не дасть себе дурити: якщо приїжджатиме в регіон, то не буде їздити з ескортом на показові підприємства, а відвідає ті, де найгірше, де справді потрібне його втручання. Це мусить бути сильна особистість, бо змінити заведені порядки в державі, де одні багатіють за рахунок інших, буде непросто. “Круті” вистрілюють феєрверками у небо тисячі, а люди, які пройшли війну, цілий вік важко працювали, не мають за що купити хліба, ліків. Синки посадовців будують вілли, а інвалід війни не має кутка. Хіба так повинно бути?
Треба, щоб майбутній Президент власним прикладом сповідував милосердя, гуманізм, тоді й життя простих людей стане кращим.
Олена Мусько, жителька одного з сіл Ратнівського району, мама абітурієнтки:
— Ви знаєте, я зараз зовсім не про вибори думаю, і не про Президента. У мене дитина хоче поступати, от привезли документи. Не знаю, куди здавати, чи у ВДУ, чи у якийсь приватний вуз, буду бачити, де дешевше.
Я думаю, що всі наші претенденти у Президенти будуть багато обіцяти, а на ділі виходить по-іншому. Прості люди, які не ледарюють, а тяжко роблять, не мають доступу ні до освіти, ні до медицини. Ми на курорти не просимось, але як притисне біда — то мусиш йти до лікарні, а без грошей нема чого потикатися. Так само і з навчанням: без грошей вивчити дитину неможливо. Якби ті, хто йде в Президенти, та побули у нашій шкурі, то, може б, більше дбали про народ.
Тетяна Сікора, сільський голова з Лаврова Луцького району:
— Я — не політик, і не буду говорити про якості майбутнього Президента як політика. Я представляю місцеве самоврядування, інакше кажучи — інтереси сільської громади. От зараз ми ламаємо голову, де взяти кошти на продовження газифікації села. До Дня незалежності плануємо здати ще одну вулицю, сім вулиць в нас уже газифіковано, але багато жителів ще чекають газу. Єдиного великого сільгосппідприємства у Лаврові нема, селяни здебільшого хазяйнують одноосібно, а тому з усіма проблемами люди йдуть до сільської ради. На жаль, ми не завжди можемо вирішити усі їхні проблеми.
Думаю, наш майбутній Президент повинен дбати про подальше підвищення ролі місцевого самоврядування. Потрібно рахуватися з думкою громад на місцях, тоді люди будуть активніші, турбуватимуться і про добробут родини, і про порядок у селі, і про розбудову держави в цілому.
Тож від того, хто стане Президентом України, ми чекаємо мудрості, зваженості, волі, щоб він міг забезпечити у державі стабільність, лад, зростання достатку.
Галина СВІТЛІКОВСЬКА.