Приготуйте найважливішу різдвяну справу: поселіть мир у своєму серці! (ФОТО)

Хтось полегшено зітхнув, хтось посміхнувся, і всі скрутили кожен свою кульку та сформували зі своїх думок розумну голову різдвяного янголика

Лариса ЗАНЮК

Коли гризе щось із середини, що ви зазвичай робите? Тамуєте біль у собі, чи намагається виплеснути на інших? Що ж – ні те, ні інше – не вихід.
Йдіть туди, де вам добре, де розчините гризоту, і отримаєте позитивний настрій. Адже перед святом Господнього Народження хочеться очистити ясла своєї душі, застелити їх чистеньким сінцем, аби й там народився Спаситель. Найперше підіть до храму, але й на цьому не ставте крапку. Шукайте наповнення для своєї душі у доброму товаристві, серед тих, хто вміє дарувати тепло іншим, наповнюючись від цієї самовіддачі.

Я знаю таке місце... У мистецькій студії «Оле-арт» Ольги Грицюк завжди затишно й тепло, лунає музика, пахне сіном, корицею – і це вже створює відчуття свята.
– Ваші невисловлені думки вам самим же і шкодять, – переконана пані Ольга. (Вона вміє розмовляти навіть з особливими дітками, то що їй сказати дорослим?)
– Ви доводите себе до депресивного стану, а то й до хвороби, коли намагаєтеся приховати, що у вас на душі не все гаразд. Навчіться донести близьким свою думку, а не ховати її в собі, скажіть: «От я така, а ви собі як хочете, ваше право мене любити чи не любити».

Пані Ольга роздала усім по клаптику паперу і олівці зашкряботіли – вмістити на ньому всі наші гризоти. Хтось полегшено зітхнув, хтось посміхнувся, і всі скрутили кожен свою кульку та сформували зі своїх думок розумну голову різдвяного янголика. Одягнули його по-святечному – вийшов янголик у вишиванці, з чарівним німбиком довкола голівки. Залишилося тільки розправити йому крила – нехай літає над нами й допомагає здійснювати хороші наміри.
Беремо пахуче сіно і навмисно порпаємося в ньому, поки його аромат наповнить все приміщення. Робимо крила (це так легко, виявляється – робити комусь крила) і руки. А в руки – дати скарби (умовно).

Ось і готовий різдвяний янголик.

Наче випурхнули з мене надмірна суєтність та емоційність, з якою прийшла на заняття. Умиротворена, бреду по снігу зі своєю мотанкою в руках. Відчуваю зв'язок із дитинством, коли мотали ляльки не через відсутність справжніх, а через потребу відчувати (чи й іншим дарувати) захист і турботу. Йду захищена й окрилена. Хочеться примиритися зі світом, а насамперед – усіх обійняти і розповісти, як добре постелити ясла душі пахучим сіном і чекати Різдва Христового.
                                             З прийдешнім святом усіх!!!