«Перша згадка про Княгининок – у ХІІ столітті, а вони хотіли лишити совєтські «Маяки»
Є в редакційній бібліотеці книга за авторством Ростислава Кушнірука та Василя Романчука «Свято-Покровська церква села Княгинінок-Маяки»
Храм, про який мова, збудований у кінці 30-х років минулого століття. Одним із найбільших його фундаторів був батько Ростислава Кушнірука Григорій. А сам пан Ростислав пам’ятає, як малим «подавав цвяхи та цеглу», коли споруджувалась ця красива церква.
За радянських часів, у 1964 році, Княгинінок перейменували на Маяки. Тому в книзі і подано подвійну назву. Ростислав Григорович завжди активно відстоював ідею повернення селу колишнього ймення. Щоправда, чомусь не усі односельчани прихильно поставились до древньої красивої назви, яка свідчить ще про княжу історію цього населеного пункту (перша згадка – у ХІІ столітті!). Місцеві депутати не змогли самостійно визначитись, тому в рамках декомунізації вже український парламент повернув селу княже ім’я.
Тож раді сьогодні представити 86–річного Ростислава Кушнірука не тільки як заслуженого працівника культури, засновника народної аматорської капели «Посвіт», громадського діяча, патріота, якого не зламали 14 років Сибіру, а й як жителя тепер уже села Княгининок. Ось що Ростислав Григорович відповів на наші новорічні запитання:
Василь УЛІЦЬКИЙ
1. Успіх – те, що я у свої літа здоровий (сміється). Успіх, що в моєму рідному селі мене знають як людину, яка завжди боролася за утвердження незалежної України. Виокремлюю у своєму житті два етапи цієї боротьби: перший – у 1941–1944 роках, поки не вивезли до Сибіру, другий — з 1989–го і по сьогоднішній час. Тому радий, що в 2016 році отримав звання Почесного громадянина Луцького району. Вважаю успіхом й те, що буквально цими днями виповнилось 72 роки безперервного трудового стажу і 60 літ, як сів за кермо лісовоза.
У 2016 році отримав звання Почесного громадянина Луцького району. Вважаю успіхом й те, що буквально цими днями виповнилось 72 роки безперервного трудового стажу і 60 літ, як сів за кермо лісовоза.
І обов’язково мушу згадати, що в 2016-му народилась пісня «Герої не вмирають», музику до якої написав я, а слова – Тетяна Байда–Барбелюк, яка пройшла радянські тюрми та Сибір. Тішусь, що цю пісню, яку виконав «Посвіт», дуже добре сприйняли у Локачах. Постійна популяризація нашої повстанської пісні – оце для мене найголовніше.
2. Жаль, що не вдалося дочекатись миру… Дуже шкодую, що через свої літа не зміг взяти участь у всіх заходах, коли вшановували наших загиблих героїв, коли проводили в останню путь. Якщо дасть Бог здоров’я, обов’язково віддам їм шану. Прикро також, що так і не відбулось реального юридичного визнання УПА як воюючої сторони, що мусила боротись одразу на чотирьох фронтах. Те, що зробили, вважаю показухою. В культурному відношенні хотілось поповнити капелу «Посвіт» молодими виконавцями, але поки не вдалось цього зробити.
3. Цими днями, коли виповнюється 100 років «Щедрику», який співає весь світ, докладаю всіх зусиль, щоб достойно разом із «Посвітом» донести цю пісню до громадськості, виконати її на найвищому рівні.
По–друге, пишу спогади. Згадати є що. Тож у 2017–му планую їх видати.
