ВЧИТЕЛЯ ГІМНАЗІЇ ВБИЛИ ЙОГО УЧНІ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.32 € 32.11

ВЧИТЕЛЯ ГІМНАЗІЇ ВБИЛИ ЙОГО УЧНІ

Трагедія, яка сталася 17 червня у Рівному, примусила здригнутися все місто. Такого зухвалого вбивства порядної і всіма шанованої людини вони не пам’ятають...

Минуло сорок днів, як родина Приведенців із Городища Ківерцівського району осиротіла: не стало найменшого із братів — Тараса

... Трагедія, яка сталася 17 червня у Рівному, примусила здригнутися все місто. Такого зухвалого вбивства порядної і всіма шанованої людини вони не пам’ятають.
В день похорону Тараса Приведенця, учителя Рівненської гімназії №1, зібралося багато людей: колишні учні, колеги, рідні. Оплакуючи втрачене життя, ніхто з присутніх навіть не міг уявити, що людина, яка так жорстоко розправилась з учителем, стояла поряд із його труною, тримаючи в руках скорботний вінок.
За словами прокурора-криміналіста прокуратури Рівненської області Анатолія Перетятка, за підозрою у скоєнні вбивства вчителя гімназії затримано двох його колишніх учнів...
(...Із рівненських газет).



— А знаєте, чого нам найбільше не вистачало, коли ми були малими? Маминої ласки, — непомітно витираючи сльози, каже Олексій Приведенець (тепер він уже став серед братів найменшим).
— У Тараса в дитинстві часто боліла голова. Було, прийде до мене, притулиться і шепоче: «Альоша, мені голівка болить». А я чим можу зарадити, сам же малий, кажу: «Лягай спати, вона й боліти перестане». Так хотілося, щоб мама хоч у снах притулила до себе, взяла на руки, поцілувала...
Так розпорядилася доля, що мами не стало, коли старшому, Славі, було лише дванадцять, а шестимісячний Тарас лежав у колисці. Подоїла корову, вийшла на подвір’я і впала.
Тимофій Приведенець був кращим шофером у колгоспі, добрим господарем у домі. Але коли у нього на руках залишилося семеро синів, він розгубився. Рідня, односельчани допомагали по господарству. Але як бути з маленьким Тарасом?
У дитячому будинку, куди батько привіз малюка, медсестра, поглянувши на Тараса, мовила: «Він такий у вас хороший, не залишайте його тут. Цю дитину швидко усиновлять».
Два дні Тимофій Приведенець ходив сам не свій. Приїде з роботи, сяде на порозі і мовчки курить. Хлопці, як злякані горобенята, туляться одне до одного, і теж мовчать. Два дні в їх хаті жило тяжке мовчання. На третій рано-вранці батько щодуху погнав машину до міста, де залишив найменшого сина.
Він заледве встиг: на Тараса оформляли документи, його збирались усиновити чужі люди.
— Батько часто їздив у далекі відрядження, — продовжує Олексій. — А ми під наглядом бабусь хазяйнували. Старші город гляділи, корову доїли. Нам з Тарасом теж байдикувати не давали. Влітку ми з ним консервацією займались. Уявляєте? Правда, коли через якийсь час банки починали «стріляти», ми не дуже засмучувались, реготали так, що животи починали боліти.
Йшов час. Діти Тимофія Приведенця дорослішали, мужніли і покидали батьківське гніздо. Уже й Альоша поступив до педучилища. «Знаєш, я теж учителем буду, — якось зізнався йому Тарас. — Дуже хочу».
Коли прийшло повідомлення про те, що він зарахований студентом першого курсу Луцького педінституту, Тарас заплакав. Тепер від радості. Його мрія почала збуватись. Доля чи не вперше посміхнулась йому сонячно.
А він і сам був якийсь сонячний: посмішка не сходила з обличчя Тараса, очі випромінювали стільки доброти, що, здавалось, весь світ може у ній розкошувати.
Він встигав усюди: гарно вчився, танцював у вузівському ансамблі, ходив у походи. Його любили, і він любив.
Іван Васильович Вєтров, директор Рівненської державної гімназії № 1, не приховує свого болю з приводу смерті Тараса Приведенця. Це велика втрата не лише для рідних, а й для його колективу.
— Ви навіть не можете уявити, яка це була талановита людина, який чудовий педагог. За освітою — вчитель географії та біології, він самостійно опанував курс економіки. І не просто опанував, а написав кілька підручників з даного предмета для учнів 5-9 класів. Цими підручниками сьогодні користуються педагоги всього міста. Його учні — серед переможців і призерів олімпіад різного рівня, двадцять п’ять — переможці конкурсу — захисту науково-дослідних робіт Малої академії наук. Він весь був у роботі, завжди з дітьми. Здається, на особисте життя в нього не залишалось часу.
— Бувало, кажемо, Тарасе, пора й одружитись, вже ж 35, — не соромиться сліз Олексій Приведенець.— А він лише посміхається: прийде пора — одружусь. Уже й надія була, що в скорім це часі...
Горе скликало усіх братів-Приведенців в рідне село Городище, до батьківської хати. Відколи вони залишили її, разом тут ніколи не вдавалося зібратись. Приїхали Слава та Микола з Рівного, з далекого плавання повернувся Сергій (як відчував біду, бо мав повернутись значно пізніше), вклонився рідному порогові колишній моряк Анатолій, із Приазов’я, що на Запоріжжі, прибув Юрій. Їх зустріли рідна хата, старий батько, Олексій з родиною та у домовині — улюбленець родини Тарас.
В одній з кімнат ошатної оселі Приведенців, на столику — портрет Тараса. На ньому напис: «Хто помер, але про кого пам’ятають, той буде жити вічно».

Того трагічного вечора Тарас Приведенець повертався додому. Біля під’їзду він побачив компанію юнаків, серед яких були його колишні учні Андрій та Володимир, а також дівчина. Як з’ясувалось, дівчина в компанії опинилась випадково, бо познайомилась декілька годин тому з Андрієм, який запропонував їй весело провести час.
Всі троє з радістю погодились на пропозицію вчителя завітати до нього на каву. Проте гості виявились невдячними: один почав в кімнаті курити, інший викинув порожню пляшку з-під пива через вікно на вулицю. Господар не стерпів і зробив гостям зауваження, мовляв, такого я вас не вчив. Це не на жарт розлютило молодиків, і в якусь мить Володимир дав волю своїм емоціям: ніж, що невідомо коли опинився в його руках, впився жалом у спину Тараса. Сусіди чули, як кричала перелякана дівчина, але чомусь не поспішили на той крик. Експерти сказали, що після проникаючого поранення в живіт та поранення спини Тарас жив ще майже годину. Якби вчасно викликали «швидку допомогу», його ще можна було врятувати.
Особа, яка скоїла цей тяжкий злочин, встановлена. Слідчий міської прокуратури Рівного Азіс Русланович Темішев, що веде справу Тараса Приведенця, запевнив: зло обов’язково буде покарано.
Але такої чудової молодої людини вже не повернеш.
Раїса КОЗАЧУК.