Курси НБУ $ 39.22 € 42.37

ВЕЛИКА КОРИСТЬ МАЛЕНЬКОЇ ПУТИЛІВКИ

На цій річечці створені ставки, які годують людей рибою. А ще є чудове водосховище, яке в поєднанні з розкішною красою лісу дарує насолоду пацієнтам здравниць...

Протяжність річки Путилівки на території Ківерцівського району 47 кілометрів, і ми проїхали вздовж її русла, по суті, від витоків до гирла. Тече вона вздовж населених пунктів (здавна люди селились біля води, бо вода — це життя), і можна було всюди під’їхати, принаймні, підійти до берега.
До речі, мабуть, не всі наші читачі знають цю річечку. Якщо й чули таку назву, то при згадці про неї не відразу зорієнтуються, де вона протікає. Довелось навіть почути, що Путилівка — це рівненська річка. Вона якоюсь мірою справді належить сусідам, бо бере початок з джерела на схід від села Уїздці Млинівського району. А, зібравши на Волині води з своїх невеличких приток та численних джерел, завершує біг знову ж таки на Рівненщині.
Перше село на Волині, де Путилівка тільки-но набирається снаги, — Жорнище. В Чемерині — це вже річечка. Правда, літньої пори за височенними бур’янами важко було роздивитися русло. Як і того ставка, якого тут хтось викопав й, напевно, “закинув”, бо навряд чи серед непрохідних нетрів можна хазяйнувати. І швидше всього назва вулиці Набережна, де ми зупинились, підказує, що ми біля річки. Так розмірковує і господарка обійстя на околиці села Ольга Пирожок. З 1955 року живе вона біля Путилівки.
— Колись це була чиста річечка, гарні береги, де паслась худоба. А потім її почистили, як ставка робили. Вивернутий грунт он як взявся бур’янами. Та що там бур’янами — лоза поросла так, що до русла й не пробратись. Взимку на дрова її рубаємо. Як я прийшла сюди в невістки, то ще багато літ під мостом прала. Для зручності там і настил дерев’яний був.
Розповідь про Путилівку я не випадково почала із згадки про рукотворну водойму. Їх на Путилівці — десятки. І вони, звичайно, не такі, як ця, біля Чемерина, занедбана, а впорядковані, доглянуті. Належать, зокрема, Цуманському рибгоспу. І можна лише подивуватися, що річка маленька, а користь від неї велика.
— Сам рельєф місцевості, — говорить головний спеціаліст державного управління екоресурсів у Волинській області Валентин Мотронюк, — тут такий, що дає можливість будувати ставки. На Поліссі це призвело б до значного підтоплення, затоплення. А в південних районах це доцільно і виправдано. Для сільгоспугідь не завдано шкоди, бо вода затоплює лише заплаву, яка тут яскраво виражена. Створення ставків на Путилівці — цілком нормальне явище, економічно вигідне, екологічно безпечне. Експлуатує їх в основному ВАТ “Волиньрибгосп”.
А раз розводять рибу, то відповідна має бути і якість води. Ще чотирнадцять років тому, зокрема в Олиці, стічні води обласної психлікарні потрапляли в Путилівку практично без очистки. А це 180 кубічних метрів на добу. В 1991 році було введено в експлуатацію очисні споруди з повною біологічною очисткою. Їх потужність — 400 кубічних метрів на добу.
У Цумані в кінці 60-х років збудовано цілий каскад ставків. Тоді рішенням загальних колгоспних зборів, а згодом відповідно рішеннями облвиконкому, Ради Міністрів України заболочені землі (неугіддя) були передані рибгоспу. Негативний вплив, безумовно, на якість води має саме риборозведення. У ставки потрапляє додатково органіка, яка “з’їдає” кисень. Але, за результатами лабораторії управління екоресурсів, торік перевищень гранично допустимих норм не було зафіксовано. У контрольному створі нижче селища Цумань зменшились у два рази показники по біологічному споживанню кисню, хрому шестивалентного, нікелю...
Саме тут на відрізку понад шість кілометрів річки було створено гідрологічну пам’ятку природи “Путилівка”. Це місце також і природного нерестилища риби, поселення бобрів. І хоч при будівництві ставків, звичайно, русло в деяких місцях змінене (це вже обвідні канали), але й візуально можна зробити висновок, що Путилівку не загублено. Вона не стала магістральним каналом, які довелось побачити у Володимир-Волинському районі, де тече Луга, чи Горохівському, де люди дивуються, “де ж та Гнила Липа”, в Любомльському, де Гапу швидше всього називають ровом.
Але нам цікаво побачити Путилівку у природному її стані. Така вона, виявляється, на невеликому відрізку за селищем Цумань — на під’їзді до села Грем’яче. А оскільки водій редакційного автомобіля родом з цього села, то у нас був добрий екскурсовод, який знає тут кожен куточок, кожен згин русла Путилівки. Бо ж скільки-то в дитинстві влітку хлопчаки купались тут, рибу ловили?! А взимку на лижах спускались з крутого берега — та так, що замерзлу річку перетинали і опинялись вже на рівненській території.
Побачене приємно вражає. Довкруг якраз цвіте чебрець. Рву пучок цього зілля, яке добре відоме з дитинства, — від кашлю мама завжди відпоювала духмяним чаєм. Після того, як пройшли косарі (і видно, не косаркою, а з ручною косою), берег ніжно зеленіє, як добре доглянутий газон у місті. Мабуть, ще й отава буде. Лелека неподалік походжає, шукаючи поживу. Нарешті ми добрались до того відрізку, де Путилівка в природному стані. Тут меліоратори не похазяйнували. І до промислового розведення риби не дійшло. Все так, як було 50 і 100 літ тому.
Тільки, як розповідали вже мешканці села Грем’яче, лісу на другому березі Путилівки, тобто вже на Рівненщині, колись не було. Це в 60-х роках його посадили. А до цього “пісок завжди з вітром летів довкруг”. До речі, пісок там на одній гірці був такий цінний, що її з часом не стало — вивезли на склозавод.
А в самому селі у свій час меліорацію було таки проведено — правда, тільки осушено заплаву, а самого русла не зачеплено. Десь десятиліття (з 1975 по 1985 роки) тут копали торф. Та й так покинули торфовища-ями, де вряди-годи можна було спіймати рибину. Одне слово, ландшафт став непривабливий. Це вже в наші дні знайшовся підприємець, який взявся облагородити місцевість — зробити ставка. У Грем’ячому довелось почути, що на Путилівці стояв колись і водяний млин. Текла річечка за селом двома рукавами. Коней на ніч заганяли між ці два рукави — вже й не треба було пастуха.
...Якщо в Олиці, Цумані Путилівка зарегульована ставками, то на кордоні Волині і Рівненської області — величезне водосховище, збудоване майже двадцять літ тому. І вже багато років діють тут рівненські санаторії “Червона калина”, “Сосновий бір”. До них дев’ять літ тому долучився і волинський “Пролісок”. Таке поєднання — сосновий бір, до якого підступає водне плесо, звичайно, приваблює тих, хто оздоровлюється тут. Але працівник санаторію “Пролісок” Роман Сидорчук пообіцяв показати нам “більш вражаючу картину” з рівненського боку. І ми переїжджаємо через умовний кордон між Волинню та Рівненщиною — в район бази відпочинку “Сосновий бір”. Видовище справді вражаюче!
— Ми на греблі руслового типу на річці Путилівка, — говорить головний спеціаліст державного управління екоресурсів Валентин Мотронюк. — Гребля в дуже хорошому стані. Після Хрінників я бачу в нашому регіоні другу за величиною греблю. Але ж Хрінниківське водосховище на Стиру. А це ж Путилівка! Навіть важко повірити, що на такій річці, яка відноситься до категорії малих, можна було створити таку водойму. Волиняни зробили ухил на риборозведення, а тут Путилівка служить і ще багато літ служитиме рекреації, якщо з розумом використовувати водні запаси.
... Скориставшись тим, що ми вже на Рівненщині, їдемо в село Жобрин, де Путилівка впадає в Горинь. Тут вона найбільш повновода, з мальовничими берегами. Біля гирла річечки стоять юні рибалки, закидають з крутосхилу довжелезні вудки.
— Клює?
— Аякже, — кажуть вони, наживлюючи на гачок черв’ячка.
А якщо й не клює, то яке це задоволення — побути на природі, послухати плескіт води.
Катерина ЗУБЧУК.
Telegram Channel