Вже майже чотири роки змучена горем жінка шукає правди щодо обставин зникнення її сина – відомого журналіста Георгія Гонгадзе і відмовляється хоронити так зване “таращанське тіло”, поки їй не нададуть висновків усіх експертиз
Вже майже чотири роки змучена горем жінка шукає правди щодо обставин зникнення її сина – відомого журналіста Георгія Гонгадзе і відмовляється хоронити так зване “таращанське тіло”, поки їй не нададуть висновків усіх експертиз. …Із Лесею Теодорівною домовились зустрітись у Львові біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Не знали, що майже поруч – пам’ятний знак її сину. Точніше те, що вдалось зберегти від нього. Виведені за склом слова – “Раніше тут була картина-реквієм пам’яті Г. Гонгадзе роботи художника М. Горди, яку було встановлено у вересні 2001 року і знищено невідомими навесні 2003 року” – ріжуть по-живому… Болить нам – зовсім чужим людям. А як було їй – мамі – бачити цю жорстоку наругу? Привітавшись, Леся Теодорівна одразу веде нас подалі від цього місця…
ЗВИНУВАЧУЮТЬ, ЩО НЕ ХОЧЕ ПОХОВАТИ СИНА – …Недавно я ходила на кладовище. Поверталась, коли вже темніло. Аж тут, ще на кладовищі, виходить мені назустріч молодий чоловік і грізно так до мене: “Давай сумку”. – “Синку, а ти убий мене, – кажу йому. – І я віддам тобі і сумку, і цей перстень із діамантом, усе віддам… Тільки убий мене, щоб я більше так не мучилась”. Він на якусь мить оторопів, а потім як почне втікати… Бачите, злочинець на мене не підняв руку. А ці нелюди прокурори, які ніби й у шати благочестиві одягаються, так знущаються з мене. Уже третій. І все по колу…– Леся Теодорівна робить паузу. Ні, вона не плаче – немає вже чим плакати. Але кава в її чашці від тремтіння рук починає аж витанцьовувати. – За цей час уже третій Генпрокурор змінився – і щоразу нова версія. Щоразу, коли мене викликають в Генпрокуратуру і ведуть у той морг, – мене виносять звідти. Я вже не в силі туди заходити. Напевне, це роблять з розрахунку, що я там помру. А не буде мами – не буде кому добиватися правди. Не буде їм кого боятися, не буде у них проблем. – Геннадій Васильєв теж запрошував вас у Генпрокуратуру? – Запрошував. Мовляв, справу Гонгадзе він розпочинає із самого початку. Я сказала, що не дівчина за викликом. Не поїду. Мені нема сенсу їздити – прошу тільки, кажу їм, дайте мені офіційні папери з висновками молекулярно-біологічної експертизи волосся і стопи ноги, і я, відповідно, прийму рішення щодо поховання. А вони мені кажуть, що я маю хвору фантазію. Тому я хочу, щоб ви зрозуміли, чого я добиваюсь, щоб мене не звинувачували, що я не християнка, не виконую свій материнський обов’язок і не хочу поховати сина. Ось дивіться, – Леся Теодорівна дістає документи, – у відповіді Генпрокуратури мені від листопада 2001 року чітко написано: “Під час експертиз українськими та американськими експертами вже було проведено дослідження наданого волосся”. Коли зник Гія, я їм дала дитяче волосся сина, яке зберігала, лезо бритви, якою він голився, його одяг… От тому я вимагаю від Генпрокуратури висновки цього дослідження, а також висновки експертизи стопи ноги. Розумієте, я була у морзі, бачила ту стопу. То не є стопа мого сина. Я ж мама, я знаю. А лише висновки експертизи стопи і волосся можуть дати стовідсоткове підтвердження, чи “таращанське тіло” – мій син. Не 99 відсотків, як показав результат ДНК, а 100. Я – мама, і хочу знати, кого коло мене поховають і кого я поховаю коло своїх батьків. А якщо підтвердження буде стовідсотковим – значить плівки Мельниченка правдиві, значить відомий замовник і виконавець вбивства мого Гії. Значить тоді я зможу подавати у Європейський суд на Кучму, Литвина, Кравченка, Азарова, які фігурують на цих плівках. “З ПРОВЛАДНИМИ ЖУРНАЛІСТАМИ НІЧОГО НЕ ТРАПЛЯЄТЬСЯ” – Лесю Теодорівно, як ви сприйняли заяву кандидата в президенти України Олександра Мороза про те, що він, у разі перемоги, першим своїм указом завершить розкриття справи зникнення журналіста Георгія Гонгадзе і перейменує вулицю Банкову його ім’ям? – Це політика. Політикам я не вірю, у них нема серця – лише інтереси. Одним зараз вигідно, щоб якомога швидше поховати “таращанське тіло”, щоб замести сліди. Іншим – навпаки, щоб тіло не ховалось. Адже уже майже чотири роки з часу зникнення журналіста Гонгадзе – і, по суті, ніяких зрушень. На мою думку, раніше комусь було вигідно розкрутити Георгія. Скористались тим, що він прямий, принциповий, не може змовчати, і тому провокували його на ризиковані виступи. Не треба було його зіштовхувати в ефірі програми “Епіцентр” з Кучмою… Ні, бачте, він мав ряд запитань до президента. Просила я його: “Гія, не пхайся в політику, у тебе ж двоє дітей…” Був період, коли Гія робив програму про приватизацію “Моє”. У той час за одну передачу він отримував 300 доларів – це були великі гроші. Але, здається, уже після шостої передачі син сказав, що більше її не буде робити. Ми з Мирославою, його дружиною, ставали на коліна, просили, щоб він не кидав програми. Гія, молили ми, ну хоча б з півроку ще поведи, у тебе ж сім’я, малі дітки, а не маєте свого даху над головою – весь час по найманих квартирах перебиваєтесь... “Мамо, – сказав мені син, – ти не розумієш, що таке у нашій країні приватизація. Мені соромно людям говорити неправду у вічі, я не можу”. Так він і пішов з тої програми. Аби міг пристосуватись, не був таким принциповим, усе було б по-іншому. Відомо ж усім, що з провладними журналістами нічого не трапляється, вони живі-здорові ,– робить паузу жінка і зітхає. – Хоча в журналістику, по суті, привела його я… УКРАЇНСЬКИЙ ГРУЗИН – ГРУЗИНСЬКИЙ УКРАЇНЕЦЬ – Пам’ятаєте про справу львівських лікарів, яка мала великий резонанс? Гія зняв фільм про викрадення лікарями дітей. Він починався такими словами: “Я сиджу перед вами. А ось стільки-то років тому я народився на 15 хвилин пізніше мого брата. Зараз я один, бо його викрали…” Справді, 21 травня 1969 року в Тбіліському пологовому будинку я народила близнят. Але у мене були дуже важкі пологи, я тільки побачила, що це хлопчики, і знепритомніла. Перед тим, в кінці 1968 року мене комісували з армії – хоч я й була лікарем, але під час введення наших військ у Чехословаччину ми жили у польових умовах, і я промерзла. Наступного разу мені принесли одну дитину… Як я не кричала, як я не молила – мене запевняли, що я народила одного сина. Про це було й записано у медичній картці. Виявляється, я не першою такою була в цьому пологовому будинку. Через рік розпочалася гучна справа, головного лікаря посадили у в’язницю за торгівлю немовлятами, стаття про цей процес у центральній пресі називалася “Вовки в білих халатах”. Але дитини мені так і не повернули… Вже з роками я пішла до ворожки і вона мені каже: “У тебе двоє дітей”. “Ні, один син”, – заперечую їй. “Неправда, я бачу дві свічки…” До двох років Гія взагалі не розмовляв, а потім одразу почав говорити чотирма мовами: грузинською, українською, російською, польською. Українською і польською – тому що я корінна львів’янка з давнього роду Корчаків. А батько Георгія – грузин. З Русланом Гонгадзе ми познайомились, коли він студентом приїхав на екскурсію до нашого Львова. Таких красивих чоловіків я ще ніколи не зустрічала. А він сказав, що покохав мене з першого погляду. Уявляєте, на нашому весіллі у Грузії музиканти співали для гостей пісні і на честь Сталіна, і на честь… Бандери! І це в шістдесятих роках! – Ваш Георгій таким і виріс: він був своїм і в Грузії, і в Україні… – Так. Коли Гія повернувся з армії, а це вже був 1989-ий рік, він активно включився в політичне життя Тбілісі, адже на той час його батько був відомим дисидентом, який боровся за незалежність Грузії. І коли в Чернівцях проходила перша “Червона рута”, Гія поїхав туди як представник Народного фронту Грузії для налагодження контактів з Народним рухом України. Там він і зустрів львів’янку Мар’яну – свою майбутню першу дружину. Вони одружились і Гія став жити у Львові. Але незабаром у Грузії його батько, депутат грузинського парламенту Руслан Гонгадзе, потрапив до списку ворогів народу, яких президент Звіад Гамсахурдіа приговорив до смерті. Розпочалося повстання проти Гамсахурдія. Почувши про це, Гія повертається у Тбілісі. “Мамо, я приїхав захищати честь та ім’я мого батька. Але я на грузина руки не підніму – я буду санітаром”. Один тільки Бог знає, скільки Гія виніс поранених з поля бою. В одному з таких боїв загинув і його близький друг. Автомат його залишився у нас вдома... Через кілька років після повалення режиму Гамсахурдія Гія приїхав зі Львова до мене порадитись, бо хотів спробувати себе у бізнесі. А тоді у Грузії знову почалася війна. Я взяла сина за руку і привела до себе на роботу, де лікувалось багато поранених. “Перед тим, як думати про великі гроші, ти маєш розповісти світу про цих людей”. Ми позичили відеокамеру. Так з’явились фільми “Біль моєї землі”, “Тінь війни”, які демонструвались в багатьох країнах. Одного разу, знімаючи бойові дії, над головою Гії розірвався снаряд. 26 осколків зрешетили його тіло. Важко поранений, він відмовлявся евакуйовуватись із Сухумі – казав, є ще хлопці із більшими ранами. Насилу друзі його заштовхали в літак. Наступного дня аеропорт було захоплено, і всіх, хто там був, перестріляли… Щоб було за що змонтувати ці фільми, ми продали автомат, який був у нашому домі з часів повалення Гамсахурдія. Відтоді Георгій пов’язав себе із журналістикою…
До речі У листопаді 2002 року родину Лесі Гонгадзе спіткало ще одне горе. Зник син племінника Лесі Теодорівни 17-річний Микола Стасишин. Його тіло знайшли за дивних обставин через півроку на пасовищі за 100 метрів від дому. Тіло племінника повністю розклалося й залишився скелет, однак весь його одяг був цілим. Так само трава під тілом була свіжа. Покійного виявили у той день, коли Леся Гонгадзе приїхала у гості до племінника. Батько упізнав сина по одягу, однак вимагає проведення експертизи. Але прокуратура й досі відмовляється це робити.
Тим часом… Голова Тимчасової слідчої комісії з розслідування вбивства журналіста Георгія Гонгадзе Григорій Омельченко та кандидат в президенти України, лідер Соцпартії Олександр Мороз вимагають на початку сесії парламенту у вересні заслухати звіт слідчої комісії, в якому, за їх словами, комісія має незаперечні факти причетності перших високопосадових осіб держави до організації викрадення Георгія Гонгадзе. Адміністрація Президента пропонує заслухати цей звіт після відставки Леоніда Кучми з посади президента у грудні 2004 року. “Чому зараз Омельченко виступає? Давайте, щоб не було спекуляцій, святотатства, танців на цвинтарі, розглядати ці проблеми після виборів, коли не буде умов для спекуляцій”, – заявив на минулому тижні на прес-конференції заступник голови Адміністрації Президента Василь Базів. Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, Василь УЛІЦЬКИЙ. Фото авторів.
