Сьогодні — Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, одне із дванадцяти річних свят християнського календарного циклу, глибоко шановане у народі й назване коротко: Спас, або Великий Спас, яблучний Спас...
Сьогодні — Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, одне із дванадцяти річних свят християнського календарного циклу, глибоко шановане у народі й назване коротко: Спас, або Великий Спас, яблучний Спас. Воно встановлене на честь однієї з подій земного життя Ісуса Христа — його чудесного преображення, яке сталося на очах його учнів. Того дня Ісус піднявся на гору Фавор разом із Петром, Іоанном та Яковом. І раптом його обличчя на мить засяяло, як сонце, а одяг став сніжно-білим. З’явилися пророки Ілля та Мойсей і стали розмовляти з Христом. Світло осяяло співрозмовників і голос із небес промовив: “Це син мій улюблений, на якому моє благовоління. Його слухайте”. Згідно з християнським віровченням, сяяння фаворського світла — це звістка людству про те, що всяка створена матерія може бути обожненою. Обожнення людини — це відновлення того образу, за яким людина була створена, це звістка про можливість преображення всього світу і людства. Для розуміння цього церковного свята особливе значення має присутність на цій події пророків Мойсея та Іллі. Це — не тільки найвеличніші святі, що прийшли вклонитися сину Божому у слові, не тільки праведники, яким Бог відкрив себе. Вони обидва являють собою увесь Старий Заповіт: Мойсей — Закон, а Ілля — Пророків. Христос же — це здійснення і Закону, і Пророків. Водночас вони представляють усіх живих і мертвих. Адже Мойсей помер і відомо, де він був похований, а Ілля був узятий на небо живим, щоб знову з’явитися і сповістити людям про спасіння Боже у Христі-Месії. За християнським тлумаченням, Преображення Христа відкриває усім людям мету їхнього життя — бути преображеними та прославленими величчю самого Бога. Свідчення євангелістів про цю подію і стало основою запровадження свята, а сталося це у ІV столітті. Проте, свято прижилося далеко не зразу й не скрізь. Першою його почала відзначати східна церква, з’єднавши з місцевими язичницькими обрядами на честь збирання врожаю. Освячення у цей день винограду й різних фруктів та овочів символізує розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя. Колись, окрім яблук, цього дня приносили на церковну паперть й інші дари поля: горох, картоплю, огірки, жито, ячмінь тощо. Усе це після обідні священик освячував, за що вдячні парафіяни наділяли його так званими начатками — потроху від кожного сорту із принесених плодів. А ще існував звичай у день Преображення Господнього наділяти плодами бідних і вбогих. Звичаю цього дотримувалися так суворо, що коли дізнавалися про когось, хто не зробив цього доброго діла, то навіть переставали з такою людиною спілкуватися. Цей звичай був колись своєрідною мірою християнської моралі. Пригадую, як у дитинстві я приносила у пелені із саду запашні, наче сонцем налиті паперівки, медові груші — спасівки і пропонувала своїй бабусі Ніні: — Бабуню, ну з’їж хоч одненьку! А вона втирала кінчиком хустини губи й відповідала: “Хай-но, після Спаса...”. Я диву давалася, невже бабуні не хочеться такої смакоти? І знову чіплялася із своїми пропозиціями, аж поки вона не пояснила: — Не можна мені зараз яблук їсти, і груш не можна, бо моєму синочкові Сєві на тому світі не дадуть яблучко скуштувати... В очах її блищали сльози. То вже потім я довідалася, що колись правовірні селяни до Спаса не їли садовини, бо це вважалося за великий гріх. Якщо ж все-таки хтось не втримається і з’їсть хоч одне яблучко до Спаса, то відпокутувати цей гріх можна було тільки тим, що сорок днів опісля Спаса не їсти жодної садовини. Особливо суворо дотримувалися цього звичаю батьки, у яких померли діти. Існувало повір’я, що “на тому світі” ростуть срібні дерева із золотими яблуками. Золоте яблучко дають лише тим дітям, чиї батьки дотримувалися звичаю не їсти яблук до Великого Спаса. Це ще й день поминання померлих родичів. За народними віруваннями, це третій вихід померлих на світ у весняно-літньому сезоні (два інші — у Страсний четвер та на Зелені свята). З особливим нетерпінням чекали Спаса пасічники. За кілька днів до свята вони “підрізали бджоли” — робили контрольну ревізію, щоб визначити, скільки меду взяти собі, а решту залишити комахам божим на перезимівлю. Годилося напередодні Спаса пригостити медом сусідів, приятелів, вдів, сиріт. У природі в цей час уже відчутно спостерігається подих осені: завершуються жнива, городина перекочовує у погреби та комори. У квітниках доцвітають літні квіти й палахкотять осінні айстри, жоржини, гладіолуси, хризантеми. Тому й мовиться: “Прийшов Спас — пішло літо від нас”. А ще наші мудрі й спостережливі предки запримітили таке: “Святий Спас приготував усього про запас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло”. Або: “Як прийде Спас, то комарам урветься бас, а як прийде Пречиста (28.08) — забере їх нечиста”. Ну а про те, що “після Спаса слід чіпляти рукавиці до паса”, знають усі. І все ж сподіваються ще на тепло й особливу лагідність золотої, неповторної пори, коли стрічаються зріле літо й молода красива осінь. Валентина ШТИНЬКО.
