ДЕРЖАВНА КОПІЙКА ЛЮБИТЬ КОНТРОЛЬ

«Знав чоловік, коли народитись», — жартують друзі й знайомі головного ревізора області — начальника контрольно-ревізійного управління Василя Омельчука. 24 серпня, у День незалежності, Василю Сергійовичу виповнюється 60. З цієї нагоди ми й запросили ювіляра до розмови.

— З часів гоголівського «Ревізора» і дотепер ваша професія асоціюється з каральними функціями, а у декого просто викликає дрижаки. Що, на вашу думку, головне в роботі ревізора?
— Професіоналізм. Контролер-ревізор мусить бути «асом» своєї професії. А ще наша робота вимагає відповідальності, принциповості. Державна копійка любить контроль. Тільки за останнє десятиріччя наша служба в області повернула державі понад 120 мільйонів гривень. У великій мірі завдяки праці колективу контрольно-ревізійного управління та у зв’язку з переходом на казначейське обслуговування поліпшується фінансово-бюджетна дисципліна, меншає порушень. Сьогодні наші працівники мусять вдосконалювати власні аналітичні здібності. Проводимо аудиторські дослідження використання бюджетних коштів та виконання державних цільових програм. Аудит має стати головним напрямком нашої роботи. Звичайно, для кожного з 195 фахівців служби важливою рисою мусить бути самодисципліна, нерідко — й мужність, а ще обов’язково — людяність.
— Пригадується, колись у нашій газеті ви помилково назвали серед порушників фінансової дисципліни один з дитсадків. А потім, знаю, особисто відвезли у цей заклад подарунки дітям. То був урок людяності для підлеглих?
— Я й не задумувався над цим. Зробив так, як підказувало серце, тим більше, що йшлося про хворих дітей, про людей, які їх виховують.
— Знаю, що ваше дитинство у післявоєнні роки було нелегким.
— Нас у батьків було шестеро, а я — наймолодший. Тато прийшов з війни пораненим, на милицях. Мама рано померла. Родом я з села Береськ Рожищенського району. Відомо, які тоді в селах були статки. Тому після закінчення семилітки пішов працювати в колгосп обліковцем, потім — бухгалтером в школу, де водночас і навчався на вечірньому відділенні. Згодом закінчив торгово-кооперативне училище в Луцьку, відслужив в армії, був завторгом у сільпо в Чарукові. Але хотілося вчитись далі, тому вступив до Львівського фінансового технікуму і закінчив його з відзнакою, потім став студентом Тернопільського фінансово-економічного інституту. Зрозуміло, що доля мене в дитинстві, юності не балувала, всього треба було досягати власним старанням, працею.
— Не скажете ж ви, що з пелюшок мріяли бути ревізором?
— Ревізором, можливо, й ні, а от бухгалтерська справа мені справді подобалась з юних літ. Тому я долав сходинку за сходинкою в професійному становленні. А «ревізорського стажу» в мене понад 30 років. Починав у 1970-ому бухгалтером-ревізором обласного управління охорони здоров’я.
— Кажуть, що й сина ви «заразили» любов’ю до бухгалтерської справи?
— Це був його свідомий вибір — економічний факультет ВДУ, спеціальність — бухгалтерський облік і аудит. Хоча, звичайно, приємно, що син вибрав саме цю професію. Втім, можу похвалитись, що особисто я «завербував» у бухгалтерські ряди за своє життя до 70 чоловік, рекомендуючи їх до вступу у вузи.
— Отже, у світі цифр вам найкомфортніше? А ще де?
— Напевно, на дачі. Як істинний селянський син, люблю поратися на землі. Це — найкращий відпочинок і справжня насолода. А ще люблю рибалку, природу.
— А в рідний Береськ не тягне, щоб згадати, звідки починалася дорога «в люди»?
— Своє село я дуже люблю. Ще учнем під керівництвом директора школи Івана Степановича Коришка намагався якомога більше довідатися про його історію. Краєзнавство тоді мене дуже захопило. А ще завжди подобалася музика, навіть грав у духовому оркестрі. Місце, де народився і виріс, дуже дороге для мене.
— Василю Сергійовичу, ви і фахівці вашої служби вчите людей шанувати державні гроші, а, отже, дбаєте, щоб держава була багатшою, захищаєте інтереси кожного з нас. Прийміть наші щирі вітання і з Днем народження держави, і з власним ювілеєм!
— Спасибі. Хотів би за посередництвом «Волині» привітати з Днем незалежності усіх волинян.
Галина СВІТЛІКОВСЬКА.
Фото Миколи ЗІНЧУКА.