Благополучну Італію проміняв на… батальйон «Айдар» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.91 € 33.15
Благополучну Італію проміняв на… батальйон «Айдар»

Волинь-нова

Благополучну Італію проміняв на… батальйон «Айдар»

… Доброволець Олег Іванов — людина надзвичайно скромна. Під час нашої бесіди більше говорив про заслуги інших — побратимів, волонтерів. І лише після наполягання свого бойового товариша Михайла Кусюка скинув куртку, під якою всі груди були в бойових орденах і медалях

Алла ЛІСОВА


Його загартував «Афган»
Життєва доля нововолинця Олега Іванова — нетипова і складна. На початку 1960-х років їхня сім'я переїхала до Нововолинська із російського Прокоп'євська. А в далекій чужій стороні опинилися через те, що родина діда Архипа, який проживав у селі Городне Любомльського району, за участь у національно -визвольному русі в післявоєнні 1940-ві виселили в Сибір. І лише через багато років повернулися на рідну землю.



«Сєпари» чіплялися за автомат з криками: «Зачєм ви прішлі?», а з другого боку бабця чистою українською мовою благала: «Хлопці, залишайтеся тут»… В такі моменти серце трохи не вискочило з грудей.



Мама Олега Павловича — українка, батько — росіянин. Спочатку все складалося звично: школа №4 шахтарського міста, курси водіїв у ДТСААФ, служба в армії в Німеччині. Після введення радянських військ у Афганістан через два тижні його частину з центру Європи перекинули в цю «гарячу» точку. Колишній «афганець» пригадав про тодішні враження від цієї азіатської країни: з ХХ століття ніби перенеслися відразу у ХVІІІ — землю орали дерев’яними плугами, запряженими волами. Там довелося побачити на власні очі справжню війну. Біда його минула, хоча перший справжній чоловічий гарт пройшов саме там. Після демобілізації повернувся в рідне місто: одружився, деякий час поруч із дружиною і мамою працював на місцевій бавовнопрядильній фабриці, згодом — на шахті.
Далі технічно грамотного і фізично загартованого спеціаліста чекали бурові вишки в Комі АРСР і Тюмені колишнього Союзу. Після п’ятнадцяти років роботи у непростих умовах, коли розвалився СРСР, довелося повертатися на Волинь. Але потрібно було думати, як далі утримувати сім'ю. Вирішив їхати на заробітки в Європу — Польща, Італія. Останні шість років була можливість постійно проживати в цій сонячній середземноморській країні, де вже добре адаптувалися, мали роботу він, дружина, син… Але корективи в життєву біографію внесла ситуація в Україні.



«Совість спокійна, бо підставив своє плече»
— Плани змінила Революція гідності, — згадує 56-річний чоловік, який виявився небагатослівним. — Пройшов Майдан, у складі Волинської сотні захищав протестуючих на барикадах. Ось там і прислужився мій бойовий досвід!
Коли почалася війна, не задумуючись, прийшов у Нововолинський військкомат і запропонував свою допомогу. Його записали в резерв, пожартувавши, що вже числиться «не в когорті молодих». Через рік під час чергової поїздки на Схід разом із волонтером Валерієм Курстаком біля донецького Красноармійська його наздогнав дзвінок із військкомату із пропозицією військової служби. Почувши відповідь, що Іванов перебуває майже на передовій, узгодили деталі подальших дій. Сприйняв із повною відповідальністю, бо весь час відчував потребу в тому, щоб хлопцям допомогти на фронті.
Далі — добровольчий батальйон «Айдар», служба у взводі розвідки, 26-й блокпост: Золоте, Кримське, які досі значаться «гарячими» точками. Пам’ятним для Олега Павловича стало перше спілкування з місцевими жителями в Станиці Луганській. «Сєпари» чіплялися за автомат з криками: «Зачєм ви прішлі?», а з другого боку бабця чистою українською мовою благала: «Хлопці, залишайтеся тут»… В такі моменти серце трохи не вискочило з грудей.
— Там двадцять відсотків було сепаратистів, вісімдесят — за Україну, — згадує співрозмовник. — А от у Сєвєродонецьку все навпаки. Але нам вдалося облаштувати бойові позиції, бліндажі таким чином, що бойовики не ризикували їх штурмувати. Там, де відвоювали ми Україну, і досі не здано жодного метра нашої землі.


Нагороди — не «показушні», а заслужені
Сєдой — а це позивний Олега Іванова, бо його голову дійсно вже вкриває сивина — майже рік провоював у зоні бойових дій. Поряд із ним підтримували один одному моральний дух нововолинці Валентин Ковальчик (Шах), Михайло Кусюк (Шаман), а також хлопці з Любешівщини та Луцька. Вони досі щиро вдячні за безкоштовне надання повного військового обмундирування підприємцю Хасану, який працює у шахтарському місті, а також усім небайдужим українцям, котрі за посередництвом волонтерів забезпечували бійців продуктами харчування та засобами гігієни.
Війна — це завжди нова непізнана наука. Буває, що вона шматує людські долі, ламає характери або навпаки — загартовує волю, пробуджує свідомість. І звідти він виніс чимало уроків. Прикладом справжньої мужності та стійкої позиції послужив лікар із Донецька на ім’я Валерій, котрий служив у їхньому батальйоні, а його син воював за «ДНР». Цікавий, хоч і страшний сучасний сюжет для фільмів!
… Доброволець Олег Іванов — людина надзвичайно скромна. Під час нашої бесіди більше говорив про заслуги інших — побратимів, волонтерів. І лише після наполягання свого бойового товариша Михайла Кусюка скинув куртку, під якою всі груди були в бойових орденах і медалях.