Олег Бойко з тих карпатських бойків, які не здаються на милість переможця
ПЕРЕКВАЛІФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМЦЯ В ЧИНОВНИКА У 2000 році на посаду заступника голови облдержадміністрації було призначено Олега Бойка, що неабияк здивувало чиновників, в середовищі яких він ніколи не був. Адже після проголошення незалежності України він створив приватну будівельну фірму “Антон”, в якій працювало до півтисячі робітників. Підприємство було найпотужнішим в області і стабільно діяло в складних економічних умовах. І все одно бізнесмен і влада здавались поняттями несумісними. Це вже зараз ми звикли до кар’єрних злетів людей, які не мають ніякого відношення до економіки чи того, що колись називалось народним господарством. Тоді в облдержадміністрації в основному працювали “зубри”, знайомі всім з компартійних часів, що пройшли тернистий шлях до своїх посад. А тут — “живий” бізнесмен, вискочка зайняв пост керівника, якому належало курирувати чи не найважливіші галузі — будівництво, транспорт, енергетику... Виникали запитання: для чого “дипломату” Борису Климчуку (тоді ще це слово вживалося в лапках), що демонстрував демократичність у стосунках, знадобився “власний” бізнесмен і чому цей Бойко вскочив у крісло чиновника, замість того, щоб робити гроші? Чи ще хоче більших грошей за допомогою влади? Ходили навіть чутки, що Климчуку треба мати Бойка під рукою, щоб збудувати дачу чи то палац. Хоча твердження не витримувало критики хоча б тому, що й без Бойка бажаючих підставити плече голові (звісно, “безкорисливо”) було багато. Це вже після відставки Климчука ті, що товпились у приймальні, кинулись демонструвати ділом і словом свою відданість новим особам, поспішивши відректись від кумира. Редакція теж зацікавилась бізнесменом від влади (ті, що в тіні, звісно, невидимі) і відрядила автора цих рядків, щоб взяти інтерв’ю. В кабінеті сидів підтягнутий високий чоловік, що виглядав набагато молодше своїх 38 років, суворий, без жодного натяку на усмішку. Вразила самовпевненість: мовляв, через декілька років у нього буде інша посада, бо для цього і існує кадровий ріст. Амбіційність і честолюбство, які державні службовці ховають за удаваною скромністю, залюбки демонструвались. Тепер, коли Олега Бойка, висловлюючись мовою народу, через півтора року після призначення турнули з облдержадміністрації і пристрасті вгамувалися, є змога спокійно проаналізувати, в тому числі і з допомогою Бориса Климчука та Миколи Косенка, на місце якого він пішов, що ж тоді відбулося. У телефонній розмові посол України в Литві Борис Климчук сказав, що вирішальним було слово Косенка, який тоді виходив на пенсію (йому й так двічі продовжили строк державної служби). Хоча Микола Тихонович сказав, що тоді волів бачити на цій посаді іншу людину, яка вже не один рік займалася в Луцьку господарськими справами. І все ж, думаю, не останню роль зіграли рішучі дії Бойка і його вчинки та слова. Чоловік справді створив приватну фірму з нуля, побачивши, як занепадають державні і колективні підприємства. А це ж не ковбасний цех. Маючи добре відлагоджену систему, що не потребувала дріб’язкового втручання, тобто успішний бізнес, він мав змогу працювати над цікавими ідеями. Відверто зізнається, що примірявся на місце Миколи Косенка, людини пенсійного віку, з яким стикався на багатьох об’єктах і якого поважав. — Я виношував різні ідеї, що стосувалися системи державного управління, — каже Олег Ігорович. — Вчився на помилках інших. З Борисом Петровичем якось поділився думками, як за спрощеною системою оподатковувати бізнес і в той же час без проблем наповнювати державний бюджет. Він зробив “хитрі” очі і сказав: “Ну, добре, поміркуємо”. А через деякий час запросив працювати в облдержадміністрацію. Мабуть, до прийняття цього все ж ризикованого рішення підштовхувало саме життя. Зокрема, Борис Петрович каже, що “потрібна була людина, яка б розмовляла з спеціалістами їхньою мовою, адже 80 відсотків промислового комплексу перебувало в приватних руках”. Досвідчений і мудрий Климчук, очевидно, правильно розраховував, що рішучий честолюбний бізнесмен здатний приймати нестандартні рішення в нових умовах. Бойко добре запам’ятав його пораду: “Я на твоєму місці тримався б подалі від фірми “Антон”. Судячи з усього, новоявлений держслужбовець перестарався: поміняв фірму на кар’єру, адже виробництво на підприємстві незабаром різко занепало. Мабуть, тільки Борису Климчуку та Миколі Косенку (з яким Олег Бойко чи не щотижня тоді зустрічався) відомі всі подробиці “перекваліфікації” бізнесмена на можновладця і всі ті шишки, які він нажив на перших порах. — Микола Косенко мене попереджав, що буде тяжко, — каже Олег Ігорович, — але це не те слово. Це був кошмар. Були помилки. Їх не могло не бути. Коли приходить чоловік зі сторони і починає діяти за правилами, до кінця йому й самому незрозумілими, то страждає в першу чергу він сам. Я запропонував у міністерстві збільшити в будівництві фонди заробітної плати, бо бачив, як виїжджають за кордон кваліфіковані спеціалісти. Мені сказали, що я граюсь з вогнем, що мені припишуть корупцію. Я викликав працівників управлінь і дивував їх своїми проханнями, ну, наприклад, написати свої функціональні обов’язки. Керівникам роздавав анонімні анкети із проханням написати, що чекають вони від влади. Як стверджує Борис Климчук, Бойко швидко вчився, сприймав все нове і був з категорії керівників, які приймають рішення, не оглядаючись на “верхи”. Зрештою, мабуть, його оцінив і Микола Косенко, котрий і нині говорить, що дав би йому рекомендацію, коли б йшлося про якусь державну посаду. Пригадується, як з Цумані в редакцію повідомляли про “волюнтаризм” Бойка. Замість того, щоб без проблем підвести газ до котельні, він вирішив, що вона працюватиме на дерев’яних відходах переробних підприємств. І добився свого. Це була його лінія: використовувати доцільно торфобрикет, відходи, словом, волинський продукт, бо не завжди газ буде дешевим. Тверду руку Бойка відчули, коли йшлося про каналізаційне господарство на Гряді в Шацьку, при вирішенні шахтарських проблем тощо. Тоді ж у Луцьку пройшли чутки ніби Олег Бойко збирається балотуватися на мера міста. Мабуть, загонистий керівник не завжди знаходив з людьми спільну мову, як це вмів голова облдержадміністрації. У нього були спроби навіть втрутитися в редакційні справи, проте без успіху. Але він міг, як розповідають, на нараді вибачитись перед керівниками, “за ті дії влади, які вона вчинила проти бізнесу”. Він постійно наполягав і далі наполягає, що бізнес — це та база, на яку повинна спиратися влада і його треба оберігати. Бізнесмени — це та каста, яка пройшла випробування часом, рвачі відсіялись. Олег Ігорович лише на сьомому році директорування вирішив купити квартиру для дружини і двох дітей, бо до того вони наймали житло, намагаючись зароблені кошти вкладати у виробництво. Бізнесмена, який дає робочі місця, треба владі любити — це для нього як табличка множення.
ВІДСТАВКА — НЕ ТРАГЕДІЯ, А ПОВЧАЛЬНИЙ УРОК Для нього стали справжнім шоком “наїзди” на фірму “Антон”, як він зрозумів, з метою знищення, намагання за всяку ціну порушити проти нього кримінальну справу. Хай він міг проштрафитися в чомусь на державній посаді, але при чому тут фірма, якою він не займався і мало не загубив? Адже це три сотні працівників. А це сталося після того, як Бойко зустрівся єдиний раз з новим керівником облдержадміністрації, котрий порадив шукати роботу. Найбільше вразило, що йому не дали змоги по-доброму передати наступнику свої напрацювання, як це було, коли він сам ставав до роботи. Шок пережив, певне, не тільки Бойко. Адже область по комплексу найважливіших питань вважалася лідером в країні. Хоча влади нині ніхто не любить і при її зміні зловтішаються, сподіваючись на краще. Приходить, як тепер кажуть, інша команда управлінців. Хоча саме це слово викликає заперечення. На яких засадах вона формується: особистої відданості, за партійними симпатіями вищого керівництва? Адже серед попередників — теж є добрі професіонали. Тому я радо вислухав міркування Бориса Климчука: — Команда — це у футболі. Ні Віталій Заремба, ні Микола Косенко, ні Олег Бойко не були “моїми”. Мені потрібні були люди, які могли вести менеджмент у своїй галузі, приймати самостійно компетентне рішення. Я радий, що мої заступники, начальники управлінь не просто відбилися від нападок після мого уходу, але й вистояли, хоча їм було не просто і тепер вони при ділі. Олег Бойко ілюструє ці слова: за кілька місяців фірма витримала більше десяти перевірок різних органів. Він вдячний людям, яким говорили, щоб ішли звідси, бо все одно підприємство буде знищено, але вони залишились. Що робиться, він зрозумів з регулярних повідомлень (копії — в облдержадміністрацію), що підстав для порушення кримінальної справи немає. З фірмою “Антон” тепер мають справу лише приватники, інші структури бояться неприємностей. І все ж люди забезпечені роботою до весни наступного року. Олег Бойко освоює систему кредитування, співпрацю з банками і розробляє перспективні ідеї. Тягне його до розробки системи державного управління. Найбільшою своєю заслугою вважає “ревізію” діяльності структури управлінь в облдержадміністрації та районах, для цього було створено навіть методичний кабінет. У цьому році він закінчує навчання в академії державного управління, де обрав тему магістерської роботи: “Менеджмент, орієнтований на результат”. Обрана спеціальність: управління регіоном, містом. Це перший такий випускник академії з Волині, а в свій час, каже, надходило клопотання з Волині про його відрахування. Для чого Бойку цей клопіт? Чому б не зайнятися розширенням бізнесу, створенням філіалів? Тим більше, що на державній роботі нині треба прислужувати, а не служити. Але він вважає, що це вже далеко не той Бойко, з яким я вперше зустрівся в 2000 році. Остання розмова з Бойком ще раз переконала, що ця людина вірить у свої сили і відверто висловлюється. До речі, він, виявляється, вміє і гарно посміхатися. Він признався, що любить дивитися в понеділок ввечері по телевізору показ ... нарад у владних структурах. Це теж його навчання — він ловить помилки, відзначає вдалі проекти. — Так, я вважаю, що був би далеко не найгіршим держслужбовцем, — каже він.— Я, наприклад, добрий муляр, але не цим ремеслом заробляю. Я керую фірмою. Але я знаю, як створити систему державного управління в країні, в чому корінь зла, як лікувати суспільство, щоб владу поважали. А хіба, наприклад, вичерпав свій потенціал Віталій Заремба, який господарює в селі, маючи величезний досвід? І це в той час, як у нас кадровий голод. Напевне, в цивілізованому суспільстві відставка чиновника, якщо це не корупціонер — не трагедія. Йдучи в опозицію (а це не вороги держави), господарники чи політики аналізують помилки, накопичують досвід для нового прориву у владу. Чому ж у нас це вважається злом? Чому бояться можновладці інакодумства? Питання, яке я не міг не задати: — Якби були вибори голови облдержадміністрації, ви б висунули свою кандидатуру? — Безперечно. Якщо тільки в цьому списку не було б прізвища Климчука Бориса Петровича, беззаперечного лідера і різносторонньої особистості. Наприкінці Олег Ігорович переповів історію чи легенду походження свого прізвища, яку повідав його дід Антон зі Львівщини. Бойками стали називати тих хоробрих воїнів, які перекрили в Карпатах шлях татарам в Європу, як це описав Іван Франко. Такі і їхні нащадки — з тих бойків, що ніколи не коряться, а б’ються до кінця. І така цілеспрямованість і рішучість викликають повагу. Олександр НАГОРНИЙ.
