ШАХТАР СУДИТЬСЯ ІЗ СОЦСТРАХОМ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

ШАХТАР СУДИТЬСЯ ІЗ СОЦСТРАХОМ

Ветеран праці, ображений байдужістю чиновників, які не засвоїли азів людяності, продовжує вперто шукати правди...

«Добрий день, шановна редакціє! Звертається до вас Жук Богдан Васильович, інвалід шахтарської праці. Я, маючи профзахворювання силікоз, довгий час перебував на обліку в Західно-Українській дирекції з ліквідації шахт. Ми, колишні гірники, знали, що таким інвалідам повністю компенсовують витрати на ліки, а також виплачують відшкодування за похорон, якщо причиною смерті стало профзахворювання і т.ін. А для цього МСЕК (медико-соціальна експертна комісія) давала свій висновок. 25.01.2002 року я звернувся до голови Нововолинської міжрайонної МСЕК і там мені видали довідку про необхідність медикаментозного забезпечення довічно. Однак колишні шахтарі, і я в тому числі, були перенесені “під крило” відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування у м.Нововолинську, і тоді у мене почалися проблеми. Я потрапив у лікарню у січні 2002 року, де витратив на медикаменти 172 гривні. Потім лікувався у грудні 2002 року, заплативши за ліки 199 гривень. Я звернувся до начальника відділення пана Лучка про компенсацію коштів, які витратив на лікування. Однак він заявив, що довідку про те, що мені належать ліки безкоштовно довічно, я взяв запізно, а тому фонд платити мені не буде.
Я з своїм проханням звертався у фонд кілька разів, але мені відмовляли платити за ліки і не повертали чеки. Тоді я сказав, що буду звертатись за допомогою до адвоката і в суд. На це мені відповіли: “Звертайся куди хочеш — все одно суд не виграєш”. Вже під час розгляду моєї справи у суді я потрапив знов у лікарню, де витратив на ліки 149 гривень. Усього на медикаменти у мене пішло 525 гривень.
На мою думку, у фонді людей поділяють на “чорних” і “білих”: одним компенсовують сто відсотків витрат, а іншим — ні, дорогі лікарські препарати, які є у списку, викреслюють. На суді заступник начальника відділення виконавчої дирекції пан Юзефович на це промовчав. Запропонували забрати заяву з суду, а мені, мовляв, все необхідне заплатять. Але я не погодився, бо хотів справедливості. Шкода, що не встиг подати апеляцію на рішення Нововолинського суду... Прошу через газету оприлюднити ці факти”.
З часу винесення рішення Нововолинським міським судом минуло більше півроку, але позивач не хоче миритись з тим, що, на його думку, є несправедливим. Більше того, Богдан Васильович ставлення до себе з боку працівників відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань вважає упередженим і необ’єктивним. І хоч з цим не погоджується ні начальник відділення Василь Лучко, ні його заступник, він же і головний спеціаліст з правових питань Віталій Юзефович, все ж той факт, що інваліду лише після судового рішення частково відшкодували витрати, наводить на роздуми.
Як з’ясувалось із матеріалів справи, Богдан Жук є інвалідом третьої групи від професійного захворювання, набутого від роботи під землею. Його діагноз визначається добрим десятком медичних термінів, у нього антракосилікоз І ступеня. Голова Нововолинської МСЕК Галина Козоріз повідомила, що востаннє хворий оглядався в МСЕК у квітні 1998 року, але тоді питання про медикаментозне відшкодування не розглядалось. Лише при особистому зверненні Богдана Васильовича Жука 25 січня 2002 року у МСЕК він отримав висновок про необхідність медикаментозного забезпечення довічно. Саме це, судячи з матеріалів справи, і було взято за основу під час прийняття рішення. І позов Богдана Жука задовольнили частково. Оскільки Богдан Васильович отримав необхідний документ після того, як вже пролікувався перший раз — з 9 по 21 січня 2002 року, то йому витрати за це не були компенсовані. За два наступні рази, коли пенсіонер перебував на лікарняному ліжку у грудні 2002 року та у червні—липні 2003 року — присуджено було компенсувати витрати у сумі 348 гривень 70 копійок.
Здавалось би, усі крапки над “і”, як кажуть, розставлені. Однак ветерана шахтарської праці турбує неуважність і зверхність до його проблем, пов’язаних із пільгами, які йому по праву надала держава. За словами колишнього шахтаря, коли вони перебували під опікою дирекції з ліквідації шахт (а так було з тими пенсіонерами-гірниками, які трудились на тепер вже ліквідованих шахтах — А.Л.), все було простіше і легше. Мовляв, ніхто не вимагав ніяких чеків, довідок. Однак, це не так. Як з’ясувала у юриста Західно-Української дирекції з ліквідації шахт Любові Вялкової, у них для компенсації витрат на ліки, які поніс хворий-регресник, необхідно було представити ряд документів: рішення МСЕК про потребу в лікуванні по профзахворюванню, виписку з історії хвороби пацієнта, відмітку у документі, що хворого проліковано і чеки про придбання використаних ліків. Просто Богдану Васильовичу самому не доводилось у ті часи звертатись з подібним у дирекцію.
Документи потрібні у будь-якому випадку, бо саме на їх основі проводяться всі необхідні виплати. Але чомусь ніхто вчасно не поінформував про це інваліда. А роботу такої установи, як відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування, регламентує Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків та профзахворювань, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 року. Зокрема, стаття 34 цього закону зазначає, що “фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медикаменти та соціальну допомогу, санаторно-курортне лікування, придбання соціальних засобів, якщо потреба в них визначена висновками МСЕК.
А стосовно того, що залишати у переліку медичних препаратів, а що викреслювати, то, як сказали у відділенні виконавчої дирекції, теж особливо не пофантазуєш. Наказ № 169 від 14.09.2003 року “Про внесення змін до переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевого бюджетів”, чітко подає їх перелік.
Що стосується поділу шахтарів на “білих” і “чорних” , то у фонді лише знизують плечима. Богдан Васильович стверджує, що фактів є достатньо і про них знають колишні шахтарі. Але жоден з них, хоч я про це просила, до кореспондента не звернувся з подібним, а якщо розповідали про деякі випадки, то без прізвищ і конкретних дат, коли це саме було.
І останнє. У відділенні виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань у місті Нововолинську на обліку перебуває близько трьох тисяч чоловік, більшість з яких все своє трудове життя віддали нелегкій праці на шахтах. І лише недавно держава повернулась до них обличчям, віддаючи заслужене. Але втрачене найдорожче — здоров’я, якого вже не повернути. Не може ним похвалитися і Богдан Васильович Жук, який пропрацював на шахті №3 гірничим робітником та прохідником довгих двадцять п’ять років і хворіє з 1975 року. І, очевидно, працівникам відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування варто було уважніше підійти до питань шахтаря-ветерана. Якщо потрібно — більш скрупульозно пояснити потребу у певних документах, а, можливо, за поспіхом сказані “не ті” слова і вибачитись. Бо суд хоч і прийняв рішення на користь позивача, але ветеран і далі почуває себе морально пригніченим і ображеним.
Алла ЛІСОВА.