Пасхальне послання екзарха Луцького УГКЦ Йосафата ГОВЕРИ
Для людини є характерним почуття розчарування, коли не справджуються надії, не вдається розпочата справа, підводять ті, на кого ми покладалися
Древні греки мали свій підхід до цього стану. Вони вважали, що потрібно з честю переносити удари долі і не виражати назовні свої почуття. Це щось подібне до того, як актор, хоч почувається зле, однак показує, наче він щасливий.
Зовсім інший підхід у древній культурі ізраїльського народу. Вистачає подивитися у Святому Письмі на Йова, як він піднімає голос у своєму стражданні і взиває: «О коли б то зважено моє горе, і на вагу покладено все моє нещастя! Воно б напевно переважило пісок у морі, тим то й слова мої без тями. Бо стріли Всемогутнього мене прошили, і їхню отруту мусить моя душа пити; і страхи Божі спрямувались проти мене» (Иов.6:2-5). Він болісно приймає всяку невдачу і прикрість.
Досвід віри вчить, що один Бог не засоромлює, не розчаровує, є вічним і незмінним у мінливому світі. Тому на нього покладатися, Йому довіряти – це єдина надія.
Розчарування приходить тоді, коли людина покладає свої надії на речі непевні, проминаючі або й фальшиві. Біблійний Ізраїль покладав надію на великі держави та фальшивих богів-ідолів. Пригадайте, як вони нарікали на Мойсея, що вивів їх з Єгипту, мовляв там є що їсти, а тут у пустині всі повмирають. Тому треба вертатися назад і просити милості єгиптян, а не шукати собі землі обітованої. Але для частини людей переконливо звучать слова Божі в устах його пророків: «Та ж єгиптяни — люди, а не Бог, і коні їхні — тіло, а не дух. І як Господь простягне руку свою, то й помічник спіткнеться, і той, кому допомагав він, повалиться, і всі вони загинуть разом» (Ис.31:3).
Учні Христові, Лука і Клеопа, втікають з Єрусалима, побачивши, що Ісус розп’ятий. Їхнє серце є туге, вони не в змозі зрозуміти Божі плани. Вони забули, що Христос попереджав, що мусить постраждати, але потім воскресне.
Розчарування людей не обмежуються ні часом, ні географією. І ми в своїй історії подібне переживали, покладаючи свої надії то на одних, то на інших. Цю слабкість людини приймає на себе сам Божий Син, вмираючи на Хресті: «О дев'ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: Елої, Елої, лама савахтані? — що означає у перекладі: Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?» (Мар.15:34).
Досвід віри вчить, що один Бог не засоромлює, не розчаровує, є вічним і незмінним у мінливому світі. Тому на нього покладатися, Йому довіряти – це єдина надія. «Ісус закликав сильним голосом: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Лук.23:46). Нехай Христос воскреслий укріпить нашу віру, береже від розчарувань, додасть відваги наполегливо долати труднощі і з Богом розбудовувати процвітаючу Україну. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
