РИНКОВИЙ ОБРОК ДЛЯ ІНОЗЕМНИХ ТОРГОВЦІВ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

РИНКОВИЙ ОБРОК ДЛЯ ІНОЗЕМНИХ ТОРГОВЦІВ

Що приховується за депортацією з України чотирьох громадян Узбекистану

Що приховується за депортацією з України чотирьох громадян Узбекистану
Правоохоронні органи нашої області депортували чотирьох громадян Республіки Узбекистан, які тимчасово проживали у Ковелі і займалися роздрібною торгівлею на ринку. 39-річному Ільхамбеку Сабірову, якого визнано “персоною нон-грата”, заборонено в’їзд на територію України протягом п’яти років. Іншим трьом особам – 19-річному Ільосу Абдукадирову, 36-річній Василі Сабіровій та 41-річній Асилі Касимовій – паспортна служба скоротила термін перебування на території України. Але перед від’їздом до себе на батьківщину вони звернулися до посольства Республіки Узбекистан в Україні із заявою, в якій не погоджуються із таким покаранням.
Через важкий матеріальний стан, як вони тепер пояснюють, мешканець узбецького міста Хіва Ільхамбек Сабіров, його дружина Васила, своячка Асила Касимова та племінник Ільос Абдукадиров змушені були торгувати. Залишивши свого сімдесятирічного батька, Сабіров протягом трьох років продавав на привокзальному ринку міста Ковеля промислові товари. Узбецька громада тут нараховувала 25 чоловік.
Як стверджує Сабіров, якось до нього підійшов земляк на ім’я Кадам і сказав, що окрім всіх законних податків вони повинні ще й платити правоохоронцю, якого звати Юрій, по тридцять гривень щомісяця. У заяві до посольства громадяни Узбекистану повідомили прізвище останнього, його місце роботи та посаду. А серед вихідців із Середньої Азії знайшлася норовиста жінка на ім’я Саадат, яка відмовилась платити, за що й відразу поплатилася: її оштрафували та конфіскували весь товар. Коли Саадат почала віддавати свою частку здирникам, її на деякий час залишили “у спокої”.
У січні цього року сумки всіх громадян Узбекистану повантажили в один мікроавтобус і всіх відвезли в правоохоронну структуру. О 18-ій годині Юрій зібрав іноземців у актовому залі і сказав, що їх на ринку повинно бути не двадцять п’ять, а дванадцять чоловік. Мовляв, інші нехай їдуть додому. Він дав Кадаму чистий аркуш паперу, розпорядившись: “Вирішуй сам: кого залишити, а кого – ні”.
Кадам, який свого часу торгував на “точці” разом із дружиною, співвітчизникам пояснив, що він тепер на ринку за “старшого” і скоро до Ковеля приїдуть його сестра та брат. “У нас буде чотири “точки”, а решту треба скорочувати”, – промовив новоявлений “старший”, повідомивши, що всі, хто залишається, повинні будуть щомісяця “давати” вже не по тридцять, а по сто гривень. При цьому нахабно попередив, що начальство Юрія про все це знає і якщо хтось із торговців надумає поскаржитись, того швидко депортують з України.
Депортовані узбеки кажуть, що гроші Юрій отримував безпосередньо від Кадама. Десь у квітні 2004 року правоохоронець знову зібрав громадян Узбекистану і зачитав якогось листа від місцевих базарників, які скаржилися на створення конкуренції з боку азіатів, мовляв, останні продавали речі набагато дешевше. Наказовим тоном Юрій попередив, щоб протягом півмісяця вони не з’являлися на ринку. У травні Кадам повідомив Сабірова від імені Юрія, що віднині щомісячний ринковий калим буде становити уже не сто гривень, а сто доларів з кожного, мов, таке життя і людям у погонах потрібно “давати” ще комусь “наверху”, інакше торгувати не дозволять взагалі.
Якщо казати про Ільхамбека Сабірова, то в останній час на ринку він не торгував, а лише завозив товар. Продавала дружина Васила. Інше місце займала сестра Васили та її син. Сабіров сказав Кадаму, що заплатити з двох “точок” по сто доларів для них просто неможливо, адже це – дуже велика сума. Щоб “роз’яснити”, хто тут хазяїн, до Сабірова незабарився Юрій, який забрав їхні паспорти і сказав прибути всім наступного дня пообідній перерві в суд. Без адвоката та свідків узбеків одним махом оштрафували. Оскаржити судове рішення було справою не тільки безперспективною, а й просто неможливою, бо його копію в суді “порушникам” закону навіть і не думали давати.
Після суду Кадам та його сестра Гузель підійшли до Сабірова і почали говорити, що саме через нього та його рідних в інших виникли проблеми, так би мовити, Юрій “знає, що робить”. Сабірову дали зрозуміти, що штраф, накладений судом, є лише застереженням, і якщо він “не зрозуміє”, то його чекають ще й ще штрафи та конфіскації. Коли Кадам разом із сестрою на початку червня цього року знову прийшли за грошима, Сабіров категорично відмовився платити.
Щоб покарати бунтівників, через два днів Кадам прийшов на ринок раніше за інших і поставив свій стіл з товарами на територію рідних Сабірова. Між Асилою Касимовою та Гузель спалахнула жорстока бійка, під час якої остання при свідках кричала: “Я нічого не боюсь, бо в мене є Юра!” У неврологічне відділення Ковельської центральної райлікарні Касимова потрапила із струсом мозку, саднами та забійними ранами грудної клітки та голови.
А вранці на ринку з’явився інший правоохоронець, якого звати Руслан. “Знайдіть Асилу, з паспортом”, – звелів він Сабірову та його дружині в одному з відомчих приміщень, розташованому неподалік ринку. Коли Асила прийшла, пересилюючи біль, Руслан сказав, що її та інших оштрафують по 170 гривень. Обурений такою вседозволеністю, Сабіров відмовився підписувати протокол і написав скаргу, яку передав черговому по Ковельському міськрайвідділу внутрішніх справ. За це Руслан пригрозив йому депортацією. До Сабірова знову підішов Кадам і від Юрія передав, щоб після лікарні Асила їхала додому, інакше її депортують. Сабіров каже, що під час цієї “довірливої” розмови Кадам зізнався, що його “не чіпають”, бо він справно платить, а його сестра Гузель зробила правоохоронцю подарунок – чудовий килим ручної роботи, на якому зображений сам Юрій разом із своєю дружиною. За цим “шедевром”, який обійшовся в шістсот доларів, Гузель їздила в Узбекистан.
За словами Сабірова, йому вже вкотре запропонували платити щомісяця сто доларів або їхати звідки приїхав. І цього разу він відмовився. Розплата за норовливий характер була неминучою: Руслан забрав у його племінника Ільоса сорок футболок та закордонний паспорт. В одному із підрозділів було складено протокол. Однак наляканий молодий Ільос відмовився його підписувати. Тоді правоохоронець привів якогось бомжа і той “охоче” розписався за узбека. А за кілька днів відбувся суд. Перед засіданням Юрій зайшов у кабінет до судді і, поговоривши тет-а-тет, через деякий час вийшов. За торгівлю “без патенту” Ільоса було оштрафовано на 500 гривень, а весь товар – конфісковано.
Ще через кілька днів на ринку з’явилася перевірка з обласного центру, яка вилучила в узбеків, крім Кадама та його рідних, закордонні паспорти нібито на перевірку. Цілий тиждень громадяни Узбекистану ходили за ними в одну із установ і кожного разу їх “годували” обіцянкою прийти завтра. Коли в черговий раз Ільхамбек Сабіров з дружиною Василою прийшли за своїми паспортами, їх зустріла начальниця і глузливо промовила: “Вітаю! Ви – депортовані. Це рішення прийняв Луцьк”. Сабірову оголосили депортацію на п’ять років, його дружині – на рік. “На якій підставі?” – поцікавився Ільхамбек. У відповідь йому лише помахали у повітрі якимись протоколами, а потім підсунули їх на підпис. Але протоколи узбеки так і не підписали. Така упертість дорого їм коштувала.
Наступного ранку на квартиру, яку знімало подружжя із Хіви, прийшли співробітники одного із правоохоронних підрозділів. Хлопці у цивільному не церемонились з іноземцями і за якихось п’ять хвилин всі четверо вже йшли туди, де зберігались паспорти. Начальниця кабінету цього разу не приховувала своїх емоцій і “популярно” пояснила, що узбекам краще по-доброму підписати вчорашні протоколи. Прийшов ще один працівник у погонах із зброєю та наручниками. До КПЗ узбекам явно не хотілося, а тому вони підписали все, що їм пропонували . Намагаючись якомога швидше видворити за межі України іноземців, службовці у цій поспішності допустили ляпсус: у паспорт Асили Касимової поставили одну й ту саму дату, як на виїзд, так і на в’їзд в Україну.
Звертаючись до Надзвичайного і Повноважного посла Республіки Узбекистан в Україні, Ільхамбек Сабіров та його рідні також повідомили, що їх не ознайомили з жодним офіційним документом, який би стосувався депортації.
Ярослав ГАВРИЛЮК.