88 років. Час іти в бібліотеку Волинській пенсіонерці скрашує життя читання
Корінна мешканка села Лаврів, що в Луцькому районі, Лідія Михайлівна Мельник у свої 88 літ є не просто найстаршою, а однією з найактивніших шанувальників красного письменства
Ірина РЕПЕТУХА
Пенсіонерка частий гість книгозбірні. Жінка розповідає, що потяг до читання в неї ще з дитинства. Початкову освіту здобула в польській школі. Як тільки навчилася читати, відразу почала ходити до шкільної бібліотеки.
Пані Ліда згадує, що в її родині шанували Тараса Шевченка. І тато, й мама були неграмотними, вміли тільки розписуватися в документах. Натомість знали напам’ять вірші Кобзаря. Їх уголос читав старший брат. А батьки слухали. А ще в їхній хаті висів портрет Шевченка, але за «совєтів» влада наказала його зняти.
Навіть слабкий зір не став на заваді її захопленню. Примудрилася читати з лупою в руках.
Нині старенькій подобаються твори сучасних українських авторів. Каже, що не залишили її байдужою романи Володимира Лиса, Надії Гуменюк, Ніни Фіалко, Василя Шкляра. Лідія Михайлівна зізнається, що вчилася з книжок дипломатії людських стосунків. А ще, додає, читання є своєрідною віддушиною в сірих буднях. «Люди мого покоління пізнали багато лиха, і на схилі літ нам важко живеться», — зітхає жінка. Отож, переймаючись долею літературних героїв, забуває про складні реалії сьогодення. Навіть слабкий зір не став на заваді її захопленню. Примудрилася читати з лупою в руках.
Хоч кажуть, що старість – не радість, але й літня людина може знайти для себе втіху в нинішньому нелегкому житті-бутті. І найстарша лаврівська шанувальниця красного письменства на власному прикладі це доводить.
