Курси НБУ $ 39.22 € 42.37

ВКЛОНІМОСЯ ЧЕСНОМУ ХРЕСТУ

Післязавтра, 27 вересня, православна церква відзначає ще одне своє велике двунадесяте свято, повна назва якого — Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, Здвиження...

Післязавтра, 27 вересня, православна церква відзначає ще одне своє велике двунадесяте свято, повна назва якого — Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, Здвиження. Для журналістів «Волині» воно особливе ще й тому, що саме цього дня 65 років тому вийшов найперший номер нашої газети під назвою «Вільна праця». Звісно, тодішня атеїстична влада ніяк не пов’язувала цих двох подій, та з відстані сьогоднішнього дня вони видаються символічними.
У церковному календарі це свято — одне із найстаріших, його почали відзначати ще у ІV столітті, у пам’ять важливих подій церковної історії. А вони такі.
За іудейським звичаєм, знаряддя страти клали у братську могилу разом із тілами страчених, тому хрест Христа, за переказами, був похований поруч із розбійниками на Голгофському пагорбі біля Єрусалима. На початку ІІ століття імператор Адріан, однаково ворожо настроєний і до іудаїзму, й до християнства, вирішив знищити сліди ненависних релігій: велів розкопати Голгофський пагорб, засипати печеру Святого Гроба і спорудити там храм Венери.
У 326 році мати імператора Константина, 80-річна Єлена вирушила до Єрусалима і знайшла там хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Доказом його справжності, за переказами, було те, що від хреста зцілилася тяжкохвора жінка, а померлий, якого поклали на цей хрест, ожив.
Після «обретіння» хрест був «воздвижений» на Голгофі: щоб хреста бачили всі, Єрусалимський патріарх Макарій піднявся на гору й «воздвигав», тобто піднімав хреста, благословляючи народ. Пізніше, на місці, де був знайдений хрест, спорудили храм, наступний день після освячення якого і став святковим.
Друга подія пов’язана із багаторічною війною Візантії з Персією. 614 року перси розгромили та пограбували Єрусалим. Їх здобиччю став і Хрест Господній, який воїни збиралися продати за чималі гроші. Та імператор Іраклій у 628 році розгромив персів і повернув святиню до Єрусалима. З нагоди цієї радісної події відбувся молебень, під час якого він також «воздвигав» хрест, показуючи його народові.
Цей день у Візантії став навіть чимось схожим на державне свято, а хрест сприймали як емблему імперії. У день свята він прилюдно «воздвигався» священиками та єпископами, які благословляли хрестом чотири сторони світу, а люди у цей час співали «Господи, помилуй». Обряд цей і сьогодні здійснюється у церквах після святкового винесення і «воздвиження» Хреста наприкінці святкової Всеношної.
У народному уявленні зі святом Здвиження пов’язувалося чимало прикмет і звичаїв. Вважалося, що небезпечно ходити цього дня до лісу, бо лісове гаддя в цю пору сповзається на свою останню раду, після чого плазуни ховаються в одне місце під землею і перебувають там до першого весняного грому. А ще казали, що цього дня земля «здвигається» з літа на зиму й останні птиці одлітають у вирій.
Свої нотатки про це свято у збірнику «Святвечір» відомий етнограф, головний редактор всеукраїнського народознавчого часопису «Берегиня» Василь Скуратівський назвав так: «Свитку на Здвиження скидай, а кожух одягай».
Із цим святом не пов’язано особливих церковних дійств, проте, віруючі люди остерігалися їсти скоромне, виконувати тяжку роботу, зокрема пов’язану із деревом: рубати дрова, стругати дошки і т.п. У цей день годилося тільки йти до церкви і ярмаркувати — бо «Здвиження — день ярмарків і храмів», — вважали наші предки.
Щодо недбалих господарів склалася приповідка: «Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста». На Закарпатті Здвиження було останнім днем, коли заготовляли горіхи, «бо зосталися лише не червиві», та збирали яблука, які зберігали на зиму.
Існувало у наших предків і повір’я про те, що у день Здвиження не варто починати якусь важливу справу, бо вона скінчиться невдачею. Так це, чи ні — кожен може переконатися на власному досвіді.
Валентина ШТИНЬКО.
Telegram Channel