Теплого і щирого листа надіслала до редакції жителька Дрогобича Любов Степанівна Дацюк. Понад 15 років тому її чоловік, мер Дрогобича (нині покійний), познайомився з Василем Павловичем Дмитруком. Партнерські стосунки переросли в приятелювання, в дружбу між сім’ями, яка з роками не слабне...
Теплого і щирого листа надіслала до редакції жителька Дрогобича Любов Степанівна Дацюк. Понад 15 років тому її чоловік, мер Дрогобича (нині покійний), познайомився з Василем Павловичем Дмитруком. Партнерські стосунки переросли в приятелювання, в дружбу між сім’ями, яка з роками не слабне. «В той далекий час Василь Павлович працював (якщо мені не зраджує пам’ять) заступником голови райвиконкому, — пригадує Любов Степанівна. — Ми відразу відчули, що це добропорядна людина. Знаємо його як прекрасного сім’янина. Цей чоловік ніколи не цурався сільської фізичної роботи, брав у руки косу, лопату, господарював. Сім’я Дмитруків завжди була у добрих стосунках з сусідами. У Василя Павловича є друзі ще з молодих літ. І всі вони, як і я з двома синами та невістками, були запрошені на весілля сина Дмитруків. Я повернулася додому, одухотворена зустріччю з прекрасною родиною і її главою. Уже сім з половиною років, як нема серед живих мого чоловіка, а Василь Павлович періодично телефонує, вітає зі святами, цікавиться життям, навіть моїми онуками. Таким же простим, доступним, уважним до кожного гостя я побачила його тепер на весільному торжестві». Любов Степанівна Дацюк, кандидат філологічних наук, доцент Дрогобицького педагогічного університету, попросила нас надрукувати її листа у газеті. Вона вдячна долі за те, що зустріла на життєвому шляху таких друзів — Василя Павловича Дмитрука, його дружину Людмилу Ананіївну, їхніх синів. Ми ж можемо лише ще раз пересвідчитись: справжню людину і висока посада не зіпсує.
