МОЛИТОВНИК ДЛЯ НЕЗРЯЧИХ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.67 € 32.30

МОЛИТОВНИК ДЛЯ НЕЗРЯЧИХ

Семінаристи Волинської духовної семінарії вручну надрукували за системою Брайля три молитовники для незрячих

Семінаристи Волинської духовної семінарії з благословення Високопреосвященнішого Ніфонта, митрополита Луцького і Волинського, вручну надрукували за системою Брайля три молитовники для незрячих
— Уявляєте, я вночі майже не спала — по кілька разів перечитувала молитви, — у голосі незрячої жінки вдячність і піднесеність. — Я сама могла читати молитви! — наголошує вона.
Для нас, зрячих, це видається дивним. Для них, незрячих, — майже дивом.
Молитовники, створені семінаристами Романом Ігнатюком, Дмитром Теравським та Воло­димиром Гринюком, — перша духовна книжка такого роду для сліпих людей. До цього духовна православна література для незрячих не видавалась. Був лиш Новий Завіт, надрукований не так давно однією з протестантських громад Львова. І ось ще одна перша ластівка — збірник ранішніх та вечірніх молитов. А унікальність цих книг ще й у тому, що віддруковані вони були вручну! Кожен з трьох семінаристів створив по одному примірнику. На цю роботу у них пішло два місяці. Подібно Нестору-літописцю, вони теж стали своєрідними першопрохідцями.
— Справді, від зробленого ми отримали велике духовне задоволення, — каже Володимир Гринюк.
На Заході уже давно видано великими тиражами Біблію та іншу духовну літературу по Брайлю. У нас же після десятиріч гонінь на церкву до цього тільки доходять руки. У даному випадку — в прямому розумінні. Письмо по Брайлю — точково-рельєфне. Кожна буква позначається певною кількістю крапочок, розташованих у певному порядку. На спеціальному папері за допомогою грифеля видавлюються точкові проколи, які сліпі люди відчувають на дотик і таким чином читають.
— Спочатку нам, зрозуміло, довелось вивчити письмо по Брайлю, — розповідає Роман Ігнатюк. — Й лиш потім почали роботу. Було складно, працювали повільно, щоразу доводилось підглядати в алфавіт. Але з часом набили руку. А складність роботи у тому, що якщо ти, припустимо, пропустив слово і вчасно цього не помітив, то помилку виправити потім неможливо — треба було викидати всю сторінку і переробляти її заново.
Ідея з молитовниками виникла не просто так. У Луцьку уже два роки існує Реабілітаційний центр для незрячих. На жаль, досі так і не вирішене питання із його державним фінансуванням. Центр існує завдяки ентузіазму його активістів і спонсорській допомозі. Серед помічників — і церква. Щотижня семінаристи розповідають незрячим діткам про християнську етику.
— Перший раз, коли я йшов на заняття до сліпих дітей, то дуже хвилювався. Забув половину з того, що мав сказати, — посміхається Володимир Гринюк. — А зараз вже не уявляю, як би зміг без спілкування з ними. Але весь час хотілось зробити для цих людей щось більше...
Біль таких людей Володимир добре розуміє. Його дідусь останніх сім років свого життя був незрячим. А до того дідусь більше сорока років прослужив священиком у храмі села Журавичі Ківерцівського району. Володимир з гордістю каже, що він — представник чотирнадцятого покоління священиків у їхньому роду (рідний брат Володимира — теж священик). Тому робота над молитовником була для нього особливою...
Праця семінаристів стала лише поштовхом. За словами голови обласної організації УТОСу Юрія Симончука, дізнавшись про волинські молитовники, відгукнувся спонсор з Києва, який запропонував віддрукувати книгу машинним способом. Для цього усе необхідне устаткування у столиці є. Ймовірно, уже до Різдва незрячі отримають новий молитовник по Брайлю тиражем у дві тисячі примірників.
— Робиться дуже добра справа, — говорить Юрій Симончук. — Кожна незряча людина, яка хоче мати духовну книгу, повинна її мати. Молитва — справа особиста. І не зовсім приємно, коли незряча людина буде просити когось: „Давай вчити „Вірую”. Треба ж когось садити біля себе і повторювати вголос... А так, коли забажав — тоді взяв молитовник і прочитав молитву. У нас є велика бібліотека звукової духовної літератури. Але знову ж таки, сліпі, як правило, живуть не самі, і слухати магнітофонний запис доведеться усім членам родини, навіть якщо цього комусь не хочеться. А ми прагнемо, щоб незрячі були якомога менше залежні від інших. І молитовник по Брайлю — це ще один крок до цього.
Як сказав Юрій Симончук, уже чотири роки, як у православних громадах Волині відновлено дуже хорошу традицію. Щороку у п’яту неділю після Пасхи у церквах читаються уривки з Євангелія, коли Ісус відкрив очі сліпонародженому. Кошти, зібрані у цей день в храмах, перераховуються на рахунок УТОСу. І в цій добрій справі ніхто не ділиться на патріархати — допомагає незрячим як „московський”, так і „київський”.
Василь УЛІЦЬКИЙ,
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ.