«Тільки прочитав у вас про покинутого в лісі собаку, взяв велосипед і поїхав його шукати» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.89 € 31.63
«Тільки прочитав у вас про покинутого в лісі собаку, взяв велосипед і поїхав його шукати»

Волинь-нова

«Тільки прочитав у вас про покинутого в лісі собаку, взяв велосипед і поїхав його шукати»

Волинську Хатіко на ім’я Арі від бездомного життя врятував професійний рятувальник — працівник лісової пожежної охорони Ківерцівського держлісгоспу Андрій Матвіюк

Кость ГАРБАРЧУК

 

Нещодавно ми розповідали про собаку, який чотири місяці у лісі між Ківерцями й селом Сапогів сидів біля торби з лахами і терпляче виглядав свого байдужого хазяїна, котрий його вивіз і, давши команду стерегти, залишив напризволяще. Друзями нещасної тварини стали школярі. Дітки приносили харчі, зробили будку, а собаку назвали Арі, бо вона — самиця.

 

 

 

« Як можна вигнати живе створіння з дому? Тому відразу вирішив забрати до себе.»

 

 

Відразу після виходу цього матеріалу нам почали телефонувати небайдужі читачі. Вони хотіли негайно забрати покинутого собаку. Був дзвінок із Горохівського району, з Ковеля і навіть з містечка Володимирець Рівненської області. Обурена жінка, яка назвалася Ніною Семенівною, сердито заявила: «Якщо на Волині немає милосердних людей, то я — пенсіонерка поважного віку — приїду й заберу Арі!» Хочемо заспокоїти читачку й повідомити: у нас чимало добрих та щирих земляків, котрі зголосилися надати притулок зрадженому псові.
Але першим це зробив 45–річний житель Ківерців Андрій Матвіюк. Чоловік працює водієм спецавтомобіля у лісовій пожежній охороні Ківерцівського держлісгоспу. Тож, як справжній рятувальник, пан Андрій врятував собаку від бездомного життя.
Ми почекали, поки Арі звикне до нової домівки, поживе кілька тижнів і відправилися в гості на вулицю Гвардійську в райцентрі Ківерці.
Пан Андрій чекав мене біля хвіртки і запросив у двір, в якому біля просторої будки сидів собака. За місяць тварина помітно поправилася, шерсть стала лискучою.
— Видно, добре годуєте, — кажу.
— Спеціально для неї нічого не варимо, а їсть те ж, що й ми, — відповідає чоловік. — Життя у лісі було голодним, то харчами вона не перебирає.
Побачивши мене, Арі стала гавкати.
— Тепер маємо відданого сторожа, — усміхається Андрій Матвіюк. — Як дзвіночок, ніхто чужий непоміченим у двір не зайде.
Цікавлюся, що спонукало його забрати тварину?
— У нас був дуже добрий пес, звали його Барсік. Вісімнадцять літ прожив. Але вже кілька місяців, як його не стало. Я шукав собі собаку. І можу сказати, що саме завдяки вашій газеті знайшов, — пояснює рятувальник.
За його словами, пресу листоноша приносить обідньої пори. Тільки отримав номер «Волині» за 30 травня, відкрив і взявся читати про покинутого собаку. Ще й подумав: це ж недалеко від них та дорога на Сапогів. Його обурило: як можна вигнати живе створіння з дому? Тому відразу вирішив забрати до себе.
— Буквально через кілька хвилин взяв ровера й поїхав у ліс шукати, — розповідає пан Андрій. — Коли наблизився до того місця, де Арі жила, покликав, то вона мене признала за свого. Стала лащитися й вилізла на руки. Вперлася лапами в пояс і так я її привіз додому.
Як зазначає Андрій Матвіюк, тварина дуже швидко звикла до їхнього двору, почувається тут хазяйкою. Відразу видно — домашня, розумна й довірлива. З собакою подружилися їхні діти: донька Інесса і син Денис.
…Виходжу з двору. Мене проводжають хазяїн та Арі, яка віддано зазирає у вічі своєму новому господарю. У цю мить її очі сяють щастям. Це зовсім не та залякана і змучена тварина, яку зустрів у лісі місяць тому. Що тут ще скажеш: волинська Хатіко потрапила у добрі руки.