Курси НБУ $ 39.22 € 42.37

ЧОМУ БАТЬКИ ВІДДАЛИ ДОНЬКУ У ДИТБУДИНОК?

Маленька Світланка посміхалась до чужих людей, які були в палаті. Вона ще не розуміє, що й надалі свій сміх та сльози доведеться дарувати незнайомим людям...

Маленька Світланка посміхалась до чужих людей, які були в палаті. Вона ще не розуміє, що й надалі свій сміх та сльози доведеться дарувати незнайомим людям. Дай Боже, щоб це тривало недовго. Дай Боже, щоб батько дотримав свого слова і забрав Світланку з казенного дому. Дай Боже...
Важкі побутові умови, безгрошів’я змусили 26-річного Миколу Солтиса з села Твердині, що в Локачинському районі, віддати дочку на виховання державі.
— Бо не маю за що її годувати, — пояснює свій вчинок чоловік. — Ні, я не відмовляюсь від донечки. Коли вона досягне півторарічного віку, обов’язково заберу додому. За цей час, можливо, трохи зароблю грошей і зможу купити все необхідне.
З того моменту жіночки в білих халатах райлікарні почали опікуватись дівчинкою. Постійно бавляться з нею, одягають, годують.
— Наш світлячок, — так каже про Світланку лікар Ольга Борисівна Бугаєва. — Дівчинка майже здорова. Правда, від неправильного догляду та недостатнього харчування у неї був рахіт і анемія. Ми вилікували дитину і бачимо, що вона поправилась на півтора кілограма.
Поки ми розмовляємо, Світланка бавиться іграшками, які знайшлися у дитячому відділенні. Рівненькі, як шнурочки, брови, променисті сині оченята і гарна посмішка — все це говорить про те, що в майбутньому красуня має шанс не одному хлопцеві закрутити голову. А поки дівчинка посміхається до всіх, не знаючи про те, яке буде її майбутнє.
Деякий час батько навідувався до доньки, приніс їй домашній одяг, а згодом необхідні документи для оформлення у Будинок дитини. Телефоную у Кисилинську сільську раду, до якої належать Твердині, аби дізнатись про матеріальні умови сім’ї Солтисів та матір Світланки. Чи дійсно все так у них погано, що нема чим годувати дитину?
Виявляється, оселилось молоде подружжя у селі недавно. До цього жили у Луцьку, але, маючи борги за сплату комунальних послуг, квартиру змушені були продати. Натомість придбали стареньку хатину. Надіялись, що господарюватимуть на землі і матимуть хліб та до хліба. Та, певно, важко колишнім городянам дивитись за 50 сотками городу. Адже, щоб отримати хороший урожай, потрібно багато вкласти у землю, добре обробити її, внести добрива. На все це потрібні кошти. Їх у подружжя не було. Коли ж з’являлась якась копійка, то йшла вона в зовсім інший бік... Найчастіше на випивку.
У Надії Микола вже другий чоловік. В селі лише знають, що першу дитину доглядає перший чоловік, а другу (тобто Світланку) довелося віддати в Будинок дитини. Кажуть, що гроші для купівлі молочної суміші для немовляти збирали односельчани. Це після того, як, отримавши одноразову допомогу при народженні дитини, Надія зникла і з’явилась майже через тиждень. Накупувала памперсів, бо пелюшки прати не хотіла. Ще кажуть, що декілька місяців сусідка приносила Світланці коров’яче молоко, шкода було дивитися на голодне дитя.
Не можна сказати, що Микола такий поганий. Він готував їсти, прав одяг, бавився з дитиною, тобто материнські обов’язки переклав на свої плечі. З приходом осені додалося ще більше роботи. А часу нема... Ось тоді і вирішив віддати дитину, думав, що так їй буде краще. Місяць була Світланка у Локачинській райлікарні.
— Ми дуже звикли до дівчинки і нам буде скучно без неї, — говорили медичні сестри, коли дитину забирали до Луцька, у Будинок дитини.
Її проводжали і батьки: мама з татом. Вони знову запевняли, що обов’язково заберуть Світланку. “Можливо і раніше, аби лише вдалося заробити гроші”, — казав Микола.
Цей вчинок оцінюють по-різному. Різні слова доводилося чути. Хтось говорив, що Світланка так і залишиться в дитбудинку, хтось вірить у краще. Звичайно, хочеться, щоб Світланка росла під опікою батьків.
Руслана ТАТАРИН.
Telegram Channel