ЩО ЗАЛИШАТЬ ПІСЛЯ СЕБЕ ШАХТИ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.32 € 32.11

ЩО ЗАЛИШАТЬ ПІСЛЯ СЕБЕ ШАХТИ

Після закриття шахт у Нововолинську та Жовтневому все більше людей потерпають від підтоплення своїх помешкань...

КУДИ НЕ ПІДЕШ — КРУГОМ ВОДА
Щороку, навесні і в осінню пору, а то й у дощове літо чимало нововолинців і мешканців селища Жовтневого оббивають пороги кабінетів різних служб та інстанцій з проханням зарадити проблемам, які виникли внаслідок затоплення підвальних приміщень, гаражів, городів. Остання така скарга надійшла від мешканців вулиці Чехова, які впродовж багатьох років потерпають від “потопу”. Після зливи таке враження, що вода з усього міста збігає туди. У результаті від надмірної вологи гниють стіни будівель, паркани, марнуються вирощений врожай, дерева та кущі. Що ж відбувається?
Нововолинськ будувався у 50-х роках і планувався як невеличке шахтарське селище. Відповідно під нього споруджувалися і всі інженерні комунікації, водопровідно-каналізаційна система, що вже технічно зносилася і матеріально застаріла. Однак ситуація ускладнилася і набула типово непривабливих форм після закриття шахт, які спричинили підняття рівня ґрунтових вод. Це почало прослідковуватися поступово – підтоплення відбувалося на тих вулицях і районах, поблизу яких розміщувалися гірничі виробки.
— Спостерігається напірний характер підземних вод, які підпирають грунтові, на 20-40 процентах гірничого відводу. Площі підтоплюються на вулицях, які межують з колишніми шахтами, страждають також жителі 15-го мікрорайону та села Будятичі Іваничівського району. Мають неприємні клопоти з водою також у селищі Жовтневому, адже тут закрили дві шахти, — говорить головний спеціаліст, державний інспектор екологічної інспекції у місті Нововолинську Олена Шведова. – Найгірше, що на початку ліквідацій шахт (а їх було закрито з 1996 по 2001 рік шість – А. Л.) у проектах не були передбачені природоохоронні заходи. І час, на жаль, було втрачено. На сполох почали бити пізніше... У справу втрутилась міська влада, надіславши відповідні листи в Держуправління екології і природних ресурсів та Міністерство палива та енергетики. Відповідно, і дирекція Західно-Української дирекції з ліквідації шахт почала залучати спеціалістів, які б науково вмотивували необхідність таких робіт. І, як перша ластівка, нарешті почала створюватись система моніторингу за станом довкілля на полях шахт, які ліквідовані.
ПОКИ ЩО ЦЕ ТІЛЬКИ ПРОЕКТ
Усі спеціалісти, з ким доводилось спілкуватись, сходились на думці, що, очевидно, первинною помилкою було те, що напередодні будівництва шахт не проводилось жодних досліджень ані спостережень за природним середовищем, де вони виростали. Тому важко прослідкувати і порівняти, яким же був еколого-природничий стан довкілля ще тоді, коли містом не диміли потужні труби. Однак цього вже не повернеш, як і того, ближчого часу, коли природу, і, зокрема, повітря та грунт потрібно було рятувати, коли почалась так звана реорганізація вугільних підприємств.
На початку здавалось, що ніяких негативних наслідків після ліквідації шахт бути не може, тому й ніякі заходи не передбачались, ніхто на них не наполягав. Хоча з точки зору екології вже тоді було зрозуміло, що так чи інакше водний баланс, який спостерігався у пору діяльності шахт, порушений. Попросту кажучи, якщо воду відкачували і раптом перестали це робити, то куди їй діватися?
Нарешті в проекти було включене проведення режимних спостережень – моніторингу за станом гідрогеологічного режиму на полях ліквідованих шахт. Два їх етапи здійснили гідрогеологи Львівсько-Волинської геологорозвідувальної експедиції. У даний час укладена угода між згаданою організацією і державною компанією “Вуглеторфреструктуризація”, структурним підрозділом якої є Західно-Українська дирекція з ліквідації шахт, на проведення третього етапу досліджень. Попередні науково підтвердили, що внаслідок закриття шахт зберігається напірний характер ґрунтових вод, в результаті чого відбувається згадане підтоплення. Звіти з мотивацією направлені у відповідні служби, які причетні до фінансування програм, пов’язаних з екологією. Обґрунтованих висновків більш ніж достатньо, однак профінансовані необхідні роботи менш як наполовину – всього на суму 402,8 тис. гривень. Але після їх освоєння приступили до практичного усунення наслідків, хоч це, як виявилось, робити ще складніше.
Загальна кошторисна вартість робіт по реконструкції, водопониженню масиву забудови шахти № 2 (так званого “царського села”), які включені у проект ліквідації шахти № 3 – 2670,6 тис. гривень. На даний час освоєно лише 428 тис. гривень.
— У чому ж причина? – поцікавилась я у директора Західно-Української дирекції з ліквідації шахт Миколи Терновика.
Основною перешкодою, як зазначив Микола Іванович, стало те, що тільки у минулому році були виділені ліміти на роботи по водопониженню. У 2004 році надійшло 700 тис. гривень, які освоюються. Погодився Микола Терновик з тим, що не такими темпами, як би хотілось, ведуться роботи організацією “Будінвест”. Але на те є об’єктивні причини. Роботи виявились досить трудомісткими, на які, буває, у нововолинських будівельників немає відповідної техніки, і в той же час малоцінними. Доводиться проривати магістральну канаву з дренажною трубою від Західного Бугу і в район колишнього ремонтно-будівельного управління глибиною більше трьох метрів, будувати колодязі. Тобто, судячи з усього, не так швидко все буде зроблено. А на черзі – інші місця у різних районах міста. Хоча у заступника міського голови, депутата обласної ради Юрія Єлеви на цей рахунок оптимістичні сподівання.
— Так, є проблеми в самому будівництві, — сказав він. – Однак за минулий і нинішній роки зроблено багато, і, мушу сказати, відчутним є водопониження. На це використано 325 тисяч гривень, як і було передбачено. І незважаючи на те, що під час прокопування рову відбувається замулення, наступного року по району цієї забудови все завершимо.
Завдяки напористості міської влади, яка в останні роки буквально закидала всі інстанції відповідними листами, вдалось перезатвердити два проекти по шахтах № 7 і № 2, у які включили по 3 млн. гривень якраз на водопониження. Тобто, на папері вони вже є. А на ділі? Тому дещо ефемерною постає і найближча перспектива. Західно-Українська дирекція з ліквідації шахт спільно з інститутом “УкрНДІпроект” готують документацію на водопониження підроблених територій шахтами №№ 2, 4, 6, 7, 8 та внесення змін в проектах їх ліквідації. Орієнтовна вартість усіх робіт – 12 млн. 600 тис. гривень. І про ці кошти можна говорити лише після затвердження проектної документації в Мінпаливенерго України. Заступник міського голови Юрій Єлева погоджується, що, очевидно, робити це потрібно було у пору складання і первинного затвердження проектів закриття шахт. Виникало б менше перешкод. Але, як висловився, міськвиконком робить і робитиме все, аби кошти на ці роботи у місто все-таки надійшли. Бо ж нещодавно з ДП “Укрвуглеторфреструктуризація” надійшов лист, у якому вказано лише 55 відсотків вини ліквідованих шахт у тих процесах, які нині спостерігаються. А решта – відповідальність на діючих шахтах і проблеми міських комунальних служб.
Та нехай би хоч така частка фінансувалася, а то з усієї суми у 13 млн. гривень на природоохоронні заходи виділено всього більше п’яти. Тому на найближчий час найвтішнішими справді виглядають намагання міської влади власними силами покращити екологічну ситуацію в місті, залучивши до цієї роботи місцеві комунальні служби.
ТЕРИКОНИ ЯК “ОАЗИСИ” МІСТА
Породні відвали, названі териконами, сприймались попервах як візитні картки шахтарських міст, від яких навіть віяло романтикою. Згодом їх вже відносили до неблагонадійних об’єктів, які дають шкідливі викиди, створюють довкруж хмари сірого пилу. Яка ж роль їм відводиться після ліквідації шахт?
— Найгірше те, — з тривогою зазначила інспектор екоінспекції Олена Шведова, — що останнім часом створюється тенденція, нібито терикони не є екологічно небезпечними об’єктами. Це, зрозуміло, робиться для того, аби не виділяти кошти на проведення необхідних заходів. Ось, наприклад, один офіційний документ, підготовлений Службою безпеки України віце-прем’єр-міністру Клюєву. Суть його в тому, що рекультивацію породних відвалів не потрібно проводити, оскільки вони не є... шкідливими. І якість повітря навколо – не найгірша, є лише невелике перевищення гранично допустимих норм радіації. Далі – буцімто комплексна державна перевірка встановила неефективне використання коштів і рекомендація виключити з проектів ліквідації шахт роботи по рекультивації та озелененню. Напрошується питання: по-перше, хіба це безпечно для здоров’я, якщо спостерігається хай навіть незначне, та все ж таки перевищення допустимих норм радіації? Чи не є це камінчиком у загальну картину збільшення захворюваності? І по-друге, навіть без особливих досліджень неозброєним оком можна побачити пил, який зривається з териконів під час вітру, незважаючи на те, що там ростуть дерева і кущі. Тобто, терикони аж ніяк не надаються виконувати функції таких собі оазисів, як нам намагаються піднести. А стосовно використання грошей, то, мабуть, і це не повинно стати підставою для припинення таких важливих робіт, які мають пряму причетність до найціннішого – здоров’я людей. У той час як промислові майданчики шахт рекультивували, то з породними відвалами ніхто не поспішає... З початку ліквідації шахт лише по трьох териконах виконані певні роботи на суму 2416 тис. грн. А орієнтовна вартість робіт по розробці решти породних відвалів, яка становить майже 6 мільйонів гривень, знову ж таки залишається добрими намірами нововолинських шахтоліквідаторів. Директор Західно-Української дирекції з ліквідації шахт Микола Терновик стурбований таким поворотом справи і звертався в екологічну службу за допомогою і сприянням.
— Проблема ще й в тім, що з усіма підрядниками договір укладав Донецьк, а тепер Київ, де розміщена ДК “Укрвуглеторфреструктуризація”, — висловився інженер-геолог Леонід Музичук. – І займаються тими роботами працівники з цілої України. Рекультивацією териконів – спеціалісти з Донецька, проммайданчиками – з Вінниці. Тому важко проконтролювати нам, як використовуються кошти.
НА ЩО СПОДІВАТИСЯ НОВОВОЛИНЦЯМ?
Впродовж останніх років ведеться мова і про погану якість води, яка надходить в оселі мешканців Нововолинська. Я поцікавилась у компетентних служб, чи не стало це наслідком того ж таки закриття гірничих підприємств. На щастя, ні. Вода, яка видобувається з надр водоносних горизонтів, відповідає стандартам якості, містить лише незначне перевищення окису заліза. Вона стає значно гіршою, коли потрапляє споживачеві, пройшовши через систему водогону і через хлорування.
— А для цього єдиний вихід – це будівництво станції знезалізнення питної води, — каже Олена Шведова. – Проект такої станції, яка має встановлюватись на Північному водозаборі, вже є. Потрібні лише кошти для його реалізації. Запитала я в неї і про воду масиву шахти № 2, яка є непридатною для побутового використання. Виявилось, у цьому районі незавершена водопровідно-каналізаційна мережа. Хоча, як сказала Олена Михайлівна, її наявність є необхідною передумовою початку будь-якого будівництва. Тому диву даєшся: як могло вирости таке собі немаленьке село у місті, коли не було створено елементарних умов для нього. Для закордону це – нонсенс. У нас це – можливо. Тому тепер заднім числом доводиться, як кажуть у народі, розгрібати завали.
Ще одна з наболілих проблем міста – очистка стічних побутових вод, які врешті потрапляють у річку Західний Буг. Очисні споруди селища Жовтневого взагалі не витримують ніякої критики, тому добре, що віднайшлися кошти на їх будівництво. Потребують реконструкції й очисні споруди Нововолинська. Після багатьох поневірянь і великих зусиль міської влади почалося будівництво полігону твердих побутових відходів. То чому б, здавалось, не залучити на усі ці необхідні роботи кошти, передбачені на закриття шахт? А міська влада знайшла б куди спрямувати ті, які використовуються на попередньо згадані роботи.
...Нині в Нововолинську загальна екологічна ситуація покращується. Принаймні, на новостворених підприємствах, які починають діяти, передбачені ресурсозберігаючі технології, очистка відходів. Більше уваги приділяється переробці вторинної сировини і її утилізації. У результаті зменшуються викиди шкідливих речовин. Але хто відповідатиме за день вчорашній? Хто залікує рани, нанесені природі і всім мешканцям? Бо якщо соціальний клімат можна швидше поправити, то за екологічний, який потерпав десятиліттями, відповідатиме не одне покоління.
Алла ЛІСОВА.