ОКРЕМІ ПОМИЛКИ ЧИ НАВМИСНІ ДІЇ?

Це питання стало предметом гострої дискусії у Луцькому прес-клубі реформ після президентських виборів
Чому під час першого туру президентських виборів було допущено стільки недоліків, зокрема, при складанні списків, чия в цьому вина, як діяли за таких умов дільничні й територіальні виборчі комісії, а також виконавча влада, що потрібно зробити, аби уникнути численних помилок і недоробок у другому турі? На ці та дотичні до них питання спробували дати відповідь учасники Луцького прес-клубу реформ, який зібрався на своє чергове засідання в міському будинку вчителя і яке вела Ольга Куліш. В його засіданні взяли участь і стали співрозмовниками журналістів міський голова Луцька Антон Кривицький, голови територіальних виборчих комісій: округу № 22 (Луцького) Андрій Нісімчук, № 24 (Ковельського) Віктор Лавренюк, директор Луцького міського обчислювального центру Микола Хомич, голова обласного відділення Комітету виборців України Олександр Стірко.
— Луцька міська рада ще жодного загальнодержавного проекту, такого, як вибори, не провалила, а робила ці проекти на досить високому рівні, — вважає Антон Кривицький. — Були підготовлені 75 дільниць, з них 64 — відкриті. Ми обладнали їх відповідним інвентарем, матеріальними ресурсами, надали допомогу і територіальній виборчій комісії.
Антон Федорович назвав явним перебільшенням звинувачення на адресу влади у формуванні списків таким чином, щоб частина виборців не прийшла на вибори. За його словами, списки складалися станом на 1 вересня 2004 року і за цей час відбувся великий рух — люди приписувалися і виписувалися, виходили заміж і близько 300 лучан померло. Систему комп’ютерного обліку, яка ведеться в місті, Антон Федорович назвав дуже досконалою. І раніше б, за його словами, на таке явище не звернули б увагу.
Ці слова міського голови, а також «виправдувальний» виступ директора Луцького міського обчислювального центру Миколи Хомича, який заявив, що чимало виписуються спеціально, щоб не платити за комунальні послуги, і таких людей завдяки виборам «виловлять», викликали бурхливу дискусію серед присутніх на прес-клубі. Його учасники, журналісти, зокрема й автор цих рядків, навели ряд прикладів, котрі явно спростовують слова шановних Антона Федоровича і Миколи Івановича. Так, у день виборів територіальна комісія розглянула 592 заяви і дала дозвіл 562 виборцям на голосування. Ще 310 лучанам дозволив голосувати суд. Але аналіз даних по дільницях говорить, що в день виборів не змогли проголосувати понад 3 тисячі виборців (називалася навіть точна цифра — 3108), та більшість з них, чиїх прізвищ не було у списках чи були з помилками, просто поверталися і йшли додому.
На прес-клубі називалася й інша цифра — лише, мовляв, 17 відсотків виборців у Луцьку до виборів завітали на свої дільниці, аби уточнити, чи є вони у списках. Але ж цих 17 відсотків — це майже 27 тисяч виборців. І з них на кожній дільниці від 50 до 100 осіб змушені були писати заяви тому, що або не знаходили своє прізвище у списку, або воно було написане з помилкою, чи помилка була в інших даних і т. д. Отож, по Луцьку майже 6 тисяч виборців змушені були відстоювати свої права на голосування ще до виборів. Два приклади, які називалися на прес-клубі, явно спростовують твердження про “окремі помилки”, “ненавмисність”. Жінка-виборець вже чимало років носить інше прізвище, тричі під ним голосувала. І раптом випливає те, колишнє, по першому чоловіку. В іншої з’явилося дівоче, хоч у 2002 році вона значилася у списках і голосувала за прізвищем чоловіка. Ці “помилки” були усунуті ще до виборів. А якби виборці самі не прийшли на дільниці?
Цікаву думку висловив пан Хомич:
— Коли людина померла у 1999 році, а в списках була, то вона там буде і сьогодні. Якщо комісія подасть, що її вже нема, то її вже у другому турі не буде.
Він же навів приклад, коли виборець доводив у суді з двома свідками, що там живе, але не приписаний. Коли оформляли субсидію, навпаки, доводили, що там не живе. Але скільки таких випадків було в цілому по Луцьку? Швидше за все, одиниці.
Як працювали територіальні виборчі комісії в Луцьку і Ковелі, розповіли Андрій Нісімчук і Віктор Лавренко. На думку Андрія Сергійовича, дільничні комісії повинні б мати право самі давати дозвіл на голосування, якщо у прізвищі не та одна літера. Пан Лавренко підтвердив, що до їхньої комісії надходили повідомлення, зокрема, з Шацького району, про те, що приїжджають голосувати цілі автобуси людей з відкріпними посвідченнями. Така ж спроба, коли автобус переїжджав від одного села до іншого, була і в Ковельському районі, але вона була вчасно зупинена. Йшлося і про провокаційні дзвінки на дільниці нібито від територіальних комісій про вибуття окремих кандидатів на Президента. У Ковельському окрузі були випадки, коли в селі із сотнею виборців 15 не були включені до списків. Але до територіальної комісії із скаргами зверталися в основному виборці з Ковеля, бо як добратися було із Ратнівського чи, тим більше, Шацького районів? Виплив і такий факт — якісь суб’єкти біля територіальних комісій і судів у Луцьку і Ковелі намагалися брати гроші “за послуги” з людей, котрі прийшли відстоювати свої права.
Олександр Стірко звернув увагу на проблему приміщень у сільських районах. Надто багато їх непристосовані, незадовільно телефонізовані. Багато чого із законодавства про вибори не знали самі члени дільничних комісій. Справжньою “епідемією” стала кількість бюлетенів, визнаних недійсними. Рекорд тут встановила дільниця № 73 у Камені-Каширському, де майже 300 бюлетенів було без підписів членів дільничної комісії. Ця проблема особливо має бути врахована у другому турі, а за таку “забудькуватість” повинна очікувати кримінальна відповідальність. Ряд комісій самі приймають рішення про виключення таких членів комісій з своїх рядів. Може, це виявиться дієвим? А от чи були “помилки” помилками, чи спланованим явищем, думки учасників прес-клубу і журналістів не співпали.
Володимир ЛИС.