Виступ Президента України Л.Д. КУЧМИ на урочистому зібранні, присвяченому дванадцятій річниці Незалежності України, 23 серпня 2003 року
Продовження. Початок у «Волині» за 28 серпня. Друкується із скороченнням.
Виступ Президента України Л.Д. КУЧМИ на урочистому зібранні, присвяченому дванадцятій річниці Незалежності України, 23 серпня 2003 року Продовження. Початок у «Волині» за 28 серпня. Друкується із скороченнням.
Сьомий виклик сучасній Україні — утвердження засад правової держави, підвищення рівня безпеки для наших співгромадян. Незважаючи на те, що тема криміналізації суспільства — одна з найпопулярніших у громадській думці, і в спекуляціях щодо неї не вправляється хіба тільки ледачий, якраз законослухняність наших громадян стала першопричиною, що Україна смугу глибинних трансформацій пройшла без серйозних соціальних потрясінь. Наша країна — це територія безпеки і стабільності на європейському континенті. Це настільки очевидно, що ярлики неблагополучності не в’яжуться до її мирного та врівноваженого образу. Україна вершить свою історію у правовому, безкровному полі. І в цьому — споконвічна мудрість нашого народу. Але недосконалість законодавства призвела до того, що суспільні процеси, особливо економічні, виходять з його берегів і заганяються в тінь. Сприяє цьому й давня адаптація населення до подвійної моралі ще з часів «телефонного права». Тому тінізація, особливо у сфері економічних, фінансових, виробничих відносин, набрала масштабів національної епідемії. Адже в тіні створюється майже половина ВВП, поза банками обертається третина всієї грошової маси. У структурі товарообігу перепродаж становить дві третини, а це 200 мільярдів гривень. Через торгівлю прокручується 40 відсотків кредитних ресурсів. Внаслідок таких паразитичних наростів щорічний відтік капіталу за кордон становить не менш як мільярд гривень. Причин такого стану речей багато, і одна з основних — відсутність механізму захисту від промислового піратства, контрабанди і фальсифікацій. Так, тільки запровадження Указом Президента від 27 грудня 2002 року державної монополії у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів дало миттєвий конкретний результат, який просто вражає. Якщо ж взяти до уваги, що завдяки Указу з тіні буде виведено значну частину ринку алкогольних напоїв та тютюнових виробів, потенційне збільшення надходжень до бюджету сягатиме кількох мільярдів гривень на рік. Повернуся до проблеми тінізації частини нашої економіки. Всім добре відомо — однією з ключових причин цього згубного явища є корупція, особливо у правоохоронних органах. Не маю жодного наміру ставити під сумнів самовіддане служіння Україні тисяч чесних і сумлінних правоохоронців, серед яких є такі, котрі заплатили життям, стоячи на сторожі закону і безпеки громадян. Не буду заперечувати здобутків правоохоронців, як і піддавати нігілістичній критиці всю українську правоохоронну систему, тим більше, що держава багато завинила правоохоронцям щодо фінансового забезпечення. Але не можу й не поділитися турботою про те, що в суспільстві склався вкрай низький рівень довіри до правоохоронців. І це прямий результат того, що до їх лав потрапило чимало тих, хто зухвало зневажає закон, службовий обов’язок та офіцерську честь. Загрузнувши в корупції, ці люди псують репутацію всієї правоохоронної системи і всієї держави. Злочинець у погонах — це явище набуло масштабів соціальної епідемії. Корупція, зокрема у правоохоронній сфері, стала проблемою національної безпеки, і це вимагає реагування та висновків на найвищому державному рівні. Зокрема, перегляду функцій та призначення такого конституційного органу, як Рада національної безпеки і оборони. Восьмий виклик — її величність Людина, яка повинна стати найбільшою цінністю в Українській державі не тільки в деклараціях політиків, а й у реальному житті. Скажу відверто: зводячи каркас держави, відстоюючи своє місце у світі, будуючи з нуля сучасний фінансово-виробничий корпус економіки, ми були змушені переносити на завтра інтереси рядового громадянина. Він не завжди погоджувався з такою послідовністю, але не можна було йти збирати врожай у поле, яке перед тим не засіяли. Тепер ми тільки приступили і до програмного вироблення, і до реалізації національної соціальної політики. Маємо визнати: на сьогодні результатами економічного зростання скористалася дуже невелика частина населення. Суспільство розкололося на незаможну більшість і меншість, яка зуміла пристосуватися до нових умов. У поєднанні з кричущим розмежуванням населення за рівнем доходів це створює потенційну загрозу соціально-політичній стабільності країни. Потрібно здійснити комплекс заходів у інтересах бідних та з середнім достатком верств населення. Вважаю за необхідне покласти край ганебній практиці, коли найбагатші сплачують мізерні податки. Важливою умовою створення нормального психологічного клімату в суспільстві є зміцнення почуття соціальної відповідальності серед заможних та дуже заможних людей країни. Безумовним пріоритетом соціальної політики має стати створення дійової системи адресної соціальної допомоги. Упевнений: якби така система існувала, цьогорічні події на продовольчому ринку не набули б такої гостроти. Відповідальність за них лягає як на попередній, так і на нинішній склад уряду. Уряд і парламент повинні моделювати свою діяльність, виходячи від головного — від Людини, від її зарплати, пенсії, освіти, стану здоров’я, умов для дозвілля, задоволення духовних потреб. Дев’ятий виклик — глибинне слово «вибір», з яким кожен з нас стикається щодня і на кожному кроці. А держави свій стратегічний вибір роблять на віки. Цей вибір ґрунтується на національних інтересах країни. Можу констатувати: зовнішня і внутрішня політика української влади за основними параметрами цим національним інтересам відповідала. У зовнішній політиці ми виходили з того, що було б політично короткозорим ігнорувати те, як змінюється світ, а разом з ним — і становище України. Більше того, ці зміни вперше за багато років дали шанс нашій країні. Ми не можемо не реагувати на виклики сьогодення і робимо свій внесок у міжнародну стабільність. Українська держава — усвідомлюючи певну суспільну непопулярність цього — виходячи з національних інтересів України — ухвалила рішення про відправлення наших миротворців до Іраку. Така непопулярність, до речі, не є суто українським феноменом — існує чимало застережень і в громадській думці в Іспанії, Італії, Великобританії, Польщі. Але ми, як і політики цих країн, упевнені: це рішення було зроблено в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь наших співгромадян. Інший напрямок роботи влади — політична оцінка складних фрагментів політичного минулого. Маю на увазі україно-польські стосунки — не прості, як і у всіх європейських народів-сусідів. Стосунки, які слід зміцнювати і розвивати, з огляду на національні інтереси України. Сильна, цивілізована та впевнена у своїй правоті влада не має боятися ставити крапки над «і» в історичних питаннях, реалізуючи при цьому сучасну європейську практику взаєморозуміння і примирення. Прикладом її реалізації і стали спільні україно-польські заходи щодо вшанування жертв шістдесятиріччя Волинської трагедії. Україна і Польща продемонстрували мудрість добросусідства, взявши за основу співпраці у майбутньому — примирення у минулому. У цьому й полягає сучасна європейська філософія міжнародних відносин, коли післявоєнне порозуміння дало змогу спрямувати енергію націй не на їх взаємне поборювання, а на їхній спільний соціальний розквіт. Ми свій європейський вибір не тільки зробили, але й наповнили реальним змістом. Маю на увазі наш наполегливий діалог із Євросоюзом, реальне просування на шляху вступу до НАТО, інтенсифікацію взаємин із західними сусідами, які уже є членами альянсу чи стоять на його порозі. Європейський вибір України — це повернення до нашої національної ідентичності, нагадування того, що є альфою і омегою більше, ніж тисячолітнього нашого історичного шляху від Хрещення Русі-України і до посткомуністичної доби. Сфера, де ще слід напружено попрацювати, це — економізація зовнішньої політики. І мене радують тенденції у цій сфері. Лише минулого року темпи приросту ВВП в Україні перевищували цей показник у країнах ЄС у 2,5 раза. У нас немає іншого виходу для взаємонаближення, як кількаразове перевищення темпів економічного розвитку. Спільність такого історичного завдання єднає нас з усіма нашими партнерами — членами СНД, і насамперед з Росією. На відкритті Року Росії в Україні я висловив засади наших взаємин у сучасних обставинах, які, врешті-решт, зводяться до того, що ми як ніколи потрібні одне одному. Десятий виклик — духовність суспільства, морально-психологічне здоров’я нації. Його невтомно примножували наша культурно-мистецька еліта, духовенство, талановита молодь. Його гартувала національна традиція, коли музи не замовкали навіть тоді, коли гриміли ідеологічні гармати історичних катаклізмів та політичних баталій. Перефразовуючи відому античну мудрість, скажу, що бюджетні можливості держави часом були надто короткими, щоб удовольнити вічні потреби мистецтва. Тепер триває Рік культури в Україні. Хотів би висловити тільки побажання, щоб цей рік започаткував цілу епоху, коли духовна сфера назавжди займе своє вершинне місце в ієрархії національних пріоритетів. Заклинання про культ знань ми повторюємо часто. Але далі слів справа не йде. Більше того, у наших наукових та освітніх колах навіть розпочалося згортання фундаментальних досліджень. Це згубна і недопустима тенденція. Кошти, вкладені в освіту, є інвестиціями у майбутнє. Маємо зробити все можливе, аби втримати на належному рівні те позитивне, що дісталося нам у спадок ще від радянської системи освіти — її високий базовий рівень. Свого часу він дав Україні змогу вирватися вперед саме у фундаментальних науках. Україні є з чим іти у сучасний світ. І не тільки тому, що вона бере участь у найсучасніших проектах, таких, як спільний зі США та Росією космічний проект «Морський старт» або перспективний спільний з Бразилією проект «Циклон» із запуску супутників з екваторіального космодрому. На мою думку, ще показовішим є те, що західні країни досить-таки охоче запрошують до себе наших фахівців або беруть «довчати» наших школярів. У здійсненні морально-політичної модернізації суспільства зростає вага Слова — фундаментальної цивілізаційної цінності, а також системи масових комунікацій. В інформаційну епоху, у яку вступає людство, вони повинні слугувати відкритими каналами зв’язку між державою і громадою. Занижена і часом деформована роль засобів масової інформації призводить до того, що суспільну свідомість заповнюють хибні уявлення про зміст процесів, які протікають у суспільстві. У світових інформаційних потоках Україну представляє хто завгодно, тільки не вона сама формує публічну думку про себе. Про нас знають з чужого голосу, а тому імідж держави постає перед міжнародним співтовариством спотвореним і викривленим. Нам необхідно негайно розгорнути відповідну організаційну роботу, щоб інформаційний вакуум навколо нашої держави заповнювала правда, а не вимисел. Одинадцятий виклик — соборність України у сучасному, багатомірному розумінні — від територіальної цілісності до громадянської сконсолідованості. Ми живемо на землі наших предків, але ще недавно різні частини України входили до складу різних держав. Це призвело до нашарування відмінного історичного досвіду, що не могло не даватися взнаки. Ми не повинні приховувати ці реалії і маємо визнати: Україна — як єдина цілісність, як стабільне суспільство, як мирна територія і прогнозована держава — відбулася завдяки, перш за все, могутній консолідуючій силі державницької національної ідеї, високопрофесійному менеджменту, мудрості народу і відповідальності зрілих верств його еліти. Тому любителі розхитувати державний човен завжди були і будуть у меншості. Світова практика знає два способи утримання державного керма — силою чи згодою. Україна обрала свій фарватер, який пролягає через непохитний національний консенсус і постійний суспільний діалог. Врешті, дванадцятий виклик, яким я хотів би завершити, акцентуючи тим самим на його особливій вазі, на його винятковій значимості. Виклик цей — національна гідність. Комплекс меншовартості — це найтяжча спадщина, з якою ми вийшли з багатовікового блукання пустелями бездержавності. Ця спадщина сковує ходу, налягає на плечі, спонукаючи до принизливої пози вічного скаржника, слізного плаксія, недолугого, як сказав би Іван Франко, паралітика на узбіччі світового прогресу. Такий імідж Україні роблять деякі патентовані патріоти, які на експорті сміття з рідної хати зробили собі політичний бізнес. Якщо ми не схаменемося і не випростаємося, нас завжди будуть робити якщо не далекими сусідами, то ще й бідними родичами, а то й зовсім випихатимуть з тієї самої європейської сім’ї, яку створювали наші далекі пращури. Я закликаю припинити це принизливе плазування по чужих владних дворах. У світі прийнято спілкуватися мовою здорового, жорсткого прагматизму, рішучого відстоювання своїх національних інтересів — без ідеологічних сентиментів та бутафорського альтруїзму. Нам належить створити в українському суспільстві атмосферу громадянської гідності та національної гордості, бо лише на цьому ґрунті зродяться міцні паростки соціального оптимізму. Дорогі мої співвітчизники! Цей перший часовий виток на орбіті нашої державності ми здолали успішно. То була для нас невідома, але захоплююча історична мандрівка. Упевнений: все найважче у нас уже позаду. На нові обрії ми виходимо переконаними у власних силах, а наш злет на крилах свободи тільки набирає розмаху. Промовляючи у цей святий день сокровенні слова національної молитви перед вівтарем нашої Незалежності, ми переживаємо невимовні почуття гордості за Україну, яка зайняла своє гідне місце у колі вільних народів світу і яку чекає світла і щаслива доля. Найголовніший урок, який маємо зробити з непростої української історії: в основі найбільш негативних, навіть катастрофічних подій завжди лежав брак національної єдності. Вдумаймося: у такому ж, як і Україна, становищі на початку минулого століття перебували і Польща, і Литва. Але у політиків цих країн вистачило розуміння, а головне — політичної волі, аби вберегти свої країни. Якої не вистачило політикам тодішньої України, і вона була знищена тими, хто опирався на соціальну демагогію, та — що був змушений визнати і Володимир Винниченко — підтримку зовнішніх антидержавних сил. Уроки історії слід пам’ятати: аби не бути приреченими на їх перманентне повторювання. Цього також вимагають національні інтереси України. Ще раз зі Святом Незалежності вас, дорогі мої українці. Слава Україні! Слава українському народові!
