Як лікуються люди в селі, що повстало проти реформи

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

«5 лікарняних ліжок будемо утримувати своїм коштом»
Делегації обурених селян на чолі із ветлівським сільським головою Любов’ю Павлік не раз і не два «штурмували» кабінети керівництва області, профільної комісії обласної ради, вимагаючи відійти від шаблону реформування, зважити на умови життя у глибинці. Пояснювали, що та модель, яку їм нав’язують — амбулаторія сімейної медицини із денним стаціонаром — людей не влаштовує, хворі хочуть залишатися в палатах під наглядом медиків цілодобово, а не добиратися щодня за десятки кілометрів на процедури.
Можливо, не так образливо було б місцевим жителям прощатися зі своєю лікарнею, якби у районній пацієнти мали кращі умови. Але завдяки іменитому земляку Адаму Мартинюку у Ветлах 5 років тому збудували зразково–показовий заклад охорони здоров’я, де хворим лікуватися комфортніше і зручніше.

Бабуся сприйняла нас за чергових перевіряльників, тож ледь не з плачем просила не закривати лікарню, «бо то старим людям смерть».

-Коли почалася катавасія з реорганізацією, здавалося, знайшли вихід —вирішили відкрити в селі терапевтичне відділення № 2 Любешівської районної лікарні на 15 ліжок. Але проіснувало воно недовго. У січні нинішнього року керівництво ЦРЛ оголосило, що закриває цей свій структурний підрозділ. Із боєм ми відвоювали 5 ліжок, узявши на себе половину витрат на їхнє утримання. Та ось нещодавно одержали з облдержадміністрації відповідь на наш лист: з 1 вересня фінансування взагалі припиняють. Куди ми тільки не зверталися, щоб знайти розумне рішення. Створіть тут цілодобовий пост невідкладної допомоги чи реабілітаційний центр, але не залишайте людей напризволяще. На жаль, усі відбуваються відписками. І тому доведеться до кінця цього року 5 лікарняних ліжок утримувати своїм коштом, а далі, сподіваємося, здоровий глузд таки восторжествує, — висловлювала надію Любов Павлік, яка на посаді сільського голови працює вже 11 літ.

Розповідала, що жителі Ветел виявили бажання увійти до складу Любешівської об’єднаної територіальної громади, отже, будуть нові повноваження, більші можливості вирішити проблему медичного обслуговування. Люди сподіваються, що завдяки цьому вдасться зберегти лікувальний заклад у селі.
— Протримаємося! Я готова пожертвувати зарплатою, підприємці допомагають, Гірківська сільська рада на лікування своїх жителів 20 тисяч виділила, одне слово — гуртом вистоїмо. Відступати було б совісно перед людьми, я ж місцева з діда–прадіда, зовсім молодою залишилася круглою сиротою, і село мене в той важкий період підтримувало. А ще — ваша газета. Пригадую, не платили мені допомоги по втраті годувальника — написала до редакції «Волині», приїхали, розібралися. З того часу й зрозуміла, що за правду треба боротися, — каже Любов Адамівна.

Чому у Ветлах рідко викликають «швидку»?
— Лікарня в селі була більш як 50 років, люди звикли сюди бігти, як щось заболить. Так залишається й досі. Немає значення, яка вивіска на фасаді, наш обов’язок — лікувати хворих. Я завідую амбулаторією загальної практики — сімейної медицини, а на чверть окладу працюю за сумісництвом у терапевтичному відділенні на 5 ліжок. Дехто з колег у районі дивується: нащо брати на себе такий додатковий клопіт, платять 800 гривень, а відповідальності — на мільйон, це ж цілодобово треба стежити за станом пацієнтів? Але як інакше? Ми тут живемо, знаємо біди цих людей. Буває, у стаціонарі не 5, а 10 хворих, і відмовити ніяк. Лікуємо, годуємо всіх, жителі села зносять картоплю, овочі, крупи. У палатах — нові меблі, взимку тепло. І медсестри в нас дуже кваліфіковані, — показує свою «міні-клініку» Іванна Костюк, яка 16 років тому разом із чоловіком-лікарем приїхала у Ветли.
Молодим спеціалістам на перших порах довелося долати чимало випробувань, але з часом справили новосілля і в лікувальному закладі, і у добротному житловому будинку. Тож на життя Костюки не нарікають. Як сімейні лікарі, обслуговують жителів сіл Ветли, Гірки, Мукошин, Люботин. Під опікою Андрія Анатолійовича 40 немовлят до року, народжуваність тут висока, чимало багатодітних родин. Радіють, що вдалося підремонтувати санітарний автомобіль, хваляться новою комп’ютерною технікою, яку отримали нещодавно у рамках програми Світового банку, по черзі їздять на курси підвищення кваліфікації і на стажування.
— Сумки з усім необхідним для надання невідкладної допомоги у нас є і на роботі, і вдома. Треба завжди бути в повній «бойовій готовності». Іноді працівники екстреної медичної допомоги телефонують: «Веземо до вас у приймальне відділення хворого». Хоч і приймального нема, і повноцінно обстежити людину ніяк, — біжимо, робимо все можливе, щоб врятувати пацієнта. Але переважно госпіталізовуємо тих, кого скеровують із районної лікарні після обстеження і встановлення діагнозу, — запрошує в одну з палат Іванна Олексіївна.
— Тато після інсульту, ще й цукровий діабет у нього. У Любешові призначили лікування, але там неврологічне відділення переповнене. А нам у своїй лікарні краще, — стверджує донька пацієнта Тетяна Комзюк. — Фізіотерапевтичне обладнання тут є, медсестри крапельниці ставлять, від хворих не відходять.
— Сьогодні ще виписали жінку з Невіра, яка обстежилася у Камінь–Каширській лікарні й до нас попросилася у стаціонар. З цього села часто люди звертаються, — каже чергова медсестра Ольга Вознюк.
На час нашого приїзду (а заявилися ми без попередження) у стаціонарі застали 6 пацієнтів, наймолодшому — років 20, найстарішій — 93. Бабуся сприйняла нас за чергових перевіряльників, тож ледь не з плачем просила не закривати лікарню, «бо то старим людям смерть». Зрештою, від багатьох жителів села чули того дня: «Реформи нехай роблять так, щоб ставало краще…»

Ветлівська головиха Любов Павлік готова пожертвувати на утримання терапевтичного відділення навіть свою зарплату.

Чергова медсестра Ольга Вознюк уже 13 років «на посту».

Лікар Іванна Костюк і в амбулаторії, і в стаціонарі справляється.