КИЇВ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ

Спеціальний кореспондент "Волині" передає з Майдану Незалежності у Києві
Акція протесту проти фальсифікації виборів і за народного президента Віктора Ющенка у Києві зібрала зі всієї України сотні тисяч людей. Але якби хтось випадково потрапив у грандіозну за масштабами юрбу маніфестантів, то, певно, подумав би, що люди щось святкують. Тому що навколо, хоч і зосереджені, а інколи й втомлені обличчя, але той дух піднесеності і впевненості у своїх силах, який панує серед людей, неможливо не відчути. Взагалі, кияни та гості міста, як ніколи, усміхнені і привітні. І це не штучні американські посмішки, а наші щирі, українські. Знамениту українську і взагалі пострадянську похнюпленість та сірість як рукою зняло. А людина з помаранчевою символікою сприймається як родич чи добрий знайомий.
Я неодноразово запитував про настрої протестуючих, чи надовго люди приїхали, на скільки вистачить сил, адже чуємо розмови, що люди не здатні довго протестувати на морозі, відповіді отримую майже однакові: «До перемоги», «Скільки вистачатиме сил», «Поки Ющенко не сяде в крісло Президента».
В Українському домі, який зайняв народ і перетворив на свій штаб, усе по-діловому. На кабінках написи: «Медпункт», «Тут набираємо добровольців для охорони», «Потрібні добровольці для прибирання», «Надаємо житло». Підходжу до двох жінок літнього віку, які сидять у кріслах і моляться.
– Чи маємо де ночувати? – перепитують. – Учора до нас кияни підходили разів з 15 і пропонували ночівлю, але ми відмовились. Ми – віруючі, це – наша жертва.
Сергій з Луцька, з яким разом провели ніч у наметі на Майдані, розповідає про випадок, який є яскравим свідченням ставлення киян до гостей з регіонів. Директор солідної київської фірми поселив на ніч абсолютно незнайомих йому двох волинян просто в офіси фірми, де стоять десятки комп’ютерів і телефонів! Ось де справжнє єднання західняків і східняків!
Інший чоловік, років 28-ми, зі сльозами на очах показує свою нову курточку. Виявляється, до нього просто підійшли на вулиці, побачили, що його курточка промокла, і… віддали свою.
Люди заходять в Дім, гріються, їдять, відсипаються і йдуть міняти інших маніфестантів. Протестую­чих з кожним днем все більшає. Народ прибуває і прибуває з різних регіонів. У тому числі і з Донецька. У наметовому містечку знаходжу палатку, де живуть посланці Донбасу. Це – два студенти Донецького національного технічного університету. Розуміють, що їхня участь в акції може закінчитись для них виключенням з універу. «Нічого, ми молоді – свобода цього варта», – кажуть хлопці. Один з них планує повернутись у Донецьк на день-два, щоб перепочити і вирішити якісь свої справи, а потім знову поїхати в Київ. Інший каже, що буде у містечку стільки, скільки вистачить сил. Розповідають, що більшість донеччан справді за Януковича, але далеко не з перевагою у 96 відсотків.
– Люди серцем з Ющенком, – каже хлопець, – але бояться репресій. І не мають правдивої інформації. Я, наприклад, про акцію в Києві дізнався з Інтернету, а Інтернет є не у всіх. Але, гадаю, помаранчевий колір скоро дійде до Донбасу.
Щодо донеччан, яких завезли у Київ як прихильників Януковича, то показовим є такий момент. Журналіст «ВВС», який підійшов до донецьких, запитав, за скільки гривень ті продадуть свій біло-голубий прапор. Хтось, не довго думаючи, встановив ціну: «20 гривень». За стільки ж продали і національний жовто-блакит­ний прапор. Чогось подібного уявити з боку «помаранчевих» просто неможливо.
Чималі групи «за Ющенка» є і з інших, так званих «януковичівських регіонів», – з Харкова, Луганська, Одеси. Не всім їм вдається легко дістатись до Києва. Але і до цієї проблеми одесити підійшли у своєму стилі – з гумором. Розповідає одеситка, обвішана символікою Ющенка:
– Ми їхали в Київ своїм транспортом. Символіку надійно заховали. А коли нас зупиняли і запитували, куди ми їдемо, відповідали: «На похорон». А про себе додавали: «На похорон цього режиму».
Василь УЛІЦЬКИЙ.
(Телефоном з Києва)