МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ І ВИКЛИКИ ЧАСУ

“Майбутнє держави — це потреби і прагнення її громадян”,— заявив у доповіді на урочистих зборах голова обласної ради Василь Дмитрук
Як уже повідомляла наша газета, відразу двом подіям, двом датам були присвячені урочисті збори, які відбулися минулої п’ятниці в обласному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка, — 65-річчю з часу утворення Волинської області і Дню місцевого самоврядування.
На них були запрошені депутати обласної ради, керівники міських і районних, сільських і селищних рад. Всі ті, хто причетний до розвитку місцевого самоврядування, яке набирає сил.
— На місцеву владу ліг весь тягар наслідків безвідповідальної політики вищих ешелонів влади,— констатував, відкриваючи урочисті збори міський голова Луцька Антон Кривицький,— які у своїй роботі часто керувалися не законами, а клановими інтересами, і не хотіли чути голосу свого народу, зокрема, й тих, хто був ним обраним — представників місцевого самоврядування. Ми відповідальні перед законами і перед людьми й повинні це усвідомити й так діяти.
Як заявив у своїй доповіді Василь Дмитрук, учасники урочистого зібрання з повним правом можуть вважати себе обранцями долі. Він назвав те, що відбувається в країні і області, творенням нашого народу, заявив, що сьогодні можемо себе вітати з пробудженням народу, становленням українського громадянина. Василь Павлович висловив думку, що “нарешті ми почули і сприйняли близько до серця слова нашого земляка В’ячеслава Липинського: “Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі собі не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не захочемо бути...”.
У доповіді Василь Дмитрук проаналізував події, які відбувалися на території Волині впродовж останніх двадцяти років, що передували возз’єднанню із УРСР, коли наш край перебував під владою панської Польщі або так званої другої Речі Посполитої. Він зазначив, що найбільш активну діяльність і послідовну боротьбу щодо відстоювання національних інтересів українців на Волині у той час розгорнули дві нелегальні організації — Комуністична партії Західної України (КПЗУ) та Українська військова організація (УВО) Організації українських націоналістів (ОУН). Незважаючи на протилежні ідейні засади, наголосив доповідач, вони мали багато спільного у методах та засобах практичної боротьби. Важливим фактором збереження української мови та самобутньої української культури була діяльність на теренах Волині культурно-освітнього товариства “Просвіта”.
Василь Павлович нагадав про події 1939 року, які передували утворенню Волинської області, назвав імена делегатів Народних зборів Західної України і Народних зборів Західної Білорусі від волинян, розповів про зміни в духовній та культурній сфері, які відбулися після вересня 1939 року. Але поряд із позитивними зрушеннями, які мали місце на території області, зазначив голова обласної ради, за напрацьованим сценарієм почали діяти органи НКВС, відбувалися арешти представників української інтелігенції, керівників політичних, громадських організацій та їх членів, згодом дійшла черга й до селянства. Таким чином за короткий час був знищений майже весь “золотий генофонд” Волині.
— Нам з вами потрібно пам’ятати уроки історії,— наголосив Василь Павлович. — Пам’ятати, що народ не може помилятися. Отже, нашій політичній еліті слід відверто подивитися у чесні та натхненні очі мільйонів громадян України, які вийшли на київський Майдан Незалежності, на майдани інших українських міст. Не можна зневажливо ігнорувати народ! Користуючись нагодою, хочу спростувати звинувачення відомих політичних діячів у безчинствах, безладі та беззаконні, що нібито чиняться в Західній та Центральній Україні, про те, що ми, громадяни цих регіонів, хочемо роз’єднати Україну. Ми хочемо, щоб українці могли вільно обирати, ми хочемо, щоб Україна була вільною і процвітаючою державою, хочемо, щоб ми були заможними людьми, щоб у мирі і спокої жили наші сім’ї.
Підкресливши, що воля народу — найвища цінність, голова обласної ради зазначив, що є певний символізм у тому, що державне свято — День місцевого самоврядування — відзначається саме в такий час. Він нагадав, що більшість волинських міст ще з ХІV—ХVІ століть здобули право на самоврядування.
Важливим моментом доповіді голови обласної ради стало наголошення, що “ми зіштовхнулися з потребою швидкого перевлаштування архітектури суспільних відносин та механізмів взаємодії різних суспільних груп, у тому числі влади взагалі, та самоврядної влади зокрема, якій належить змінити свої функції та якості”. Проблеми, що нагромадилися у сфері місцевого і регіонального розвитку, Василь Дмитрук розглянув у чотирьох тезах, таких, як проблематика державних гарантів місцевого самоврядування, недосконалість існуючої системи територіальної організації влади, проблеми, що виникли під час виборів Президента в контексті діяльності місцевих органів влади, проблеми здійснення конституційної, політичної реформи. На жаль, щодо реформування і удосконалення місцевого самоврядування далі декларації справа не пішла.
У доповіді були названі вади існуючої системи територіальної організації влади, яка, що вже всіма визнається, є неефективною і може призвести до непередбачуваних наслідків. Серед цих вад Василь Дмитрук назвав дуалізм (подвійність) виконавчої влади і місцевого самоврядування на обласному і місцевому рівнях, дублювання повноважень їх органів, перевага у дві третини законодавчо визначених делегованих державою над власними, що фактично ставить місцеве самоврядування під прямий контроль виконавчої влади, невизначеність фінансово-економічних основ місцевого самоврядування, ігнорування проблем формування дієздатних територіальних громад, які б були спроможні забезпечувати власну життєдіяльність завдяки своїй організаційній, правовій, фінансово-матеріальній самостійності.
Отже, наголосив Василь Дмитрук, перед новою центральною владою ми маємо вимагати, саме вимагати. А вимагати потрібно обов’язкове включення територіальної реформи складовою до політичної реформи. А це, на думку голови обласної ради, і становлення дієздатної територіальної громади з можливістю вибору різних форм організацій місцевого самоврядування, і запровадження повсюдності місцевого самоврядування, зміцнення його фінансово-економічної спроможності, і формування виконавчих органів виконавчих влад, і перерозподіл повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на користь останніх, і, нарешті, перетворення місцевих органів виконавчої влади на такі, що мають виконувати переважно контрольно-наглядові функції.
Як ми уже повідомляли, велика група представників органів місцевого самоврядування була відзначена нагородами Верховної Ради України та обласної ради. Про спрямування діяльності обласної ради і розуміння нинішнього моменту свідчить і те, що серед відзначених були такі активні діячі в нашій області, яких обласна виконавча влада вважає “крамольними” і “бунтівниками”, як депутати обласної ради Михайло Аршулік, Роман Притолюк, Михайло Слижук, голова Ківерцівської районної ради Анатолій Грицюк та інші.
Зауважимо, як стало відомо після зборів, у той час, коли в залі облмуздрамтеатру проходило урочисте зібрання, на сцену намагалися прорватися перший заступник голови облдержадміністрації Володимир Панчишин і заступник голови облдержадміністрації Степан Родич, по суті, позбавлені своїх повноважень рішенням позачергової сесії обласної ради. Вони хотіли виголосити промови і вручити групі присутніх нагороди облдержадміністрації. І лише після слів працівників театру і членів оргкомітету про те, що хід засідання транслюється на Театральний майдан, де зібралося чимало людей, які, як відомо, настроєні вкрай негативно щодо цих діячів, вони вгамувалися і відмовилися від свого наміру.
— Коли Червона Армія прийшла на Волинь, то наш Камінь-Каширський район лишили у складі Західної Білорусі, як район, що входив до Поліського, а не Волинського воєводства,— згадала про події 65-річної давності у розмові з кореспондентом “Волині” Марія Шпанчук, присутня на урочистому зібранні. — Я була обрана депутатом Народних зборів Західної Білорусі, які відбувалися у Білостоку. Там виступали депутати від нашого району і я виступила від імені наших виборців, просила відокремити нас від Західної Білорусі і приєднати до Західної України. “У нас споконвіку була українська мова”,— так я аргументувала. І до нас прислухалися. Мені радісно, що за ці роки так розбудувалися наша Україна, Волинь. І я хочу, щоб була єдина Україна, щоб вона процвітала. Це було моє бажання і в 1939 році, і таким воно є зараз, коли мені йде 86-ий рік.
Володимир ЛИС.