Спасибі вам, сини Волині!

Людмила ВЛАСЮК

Перше науково-довідкове видання цієї книжки з'явилося два роки тому по гарячих слідах бойових втрат і вмістило біографічні відомості про 96 військових, життя яких пов'язане з Волинню. Згодом було встановлено, що за період війни у зоні АТО загинуло 105 наших земляків. Це викликало потребу у підготовці другого доповненого збірника. Наступним продуктом проекту був «Волинський пантеон: Схід-2015». Скорботна книга надійшла у родини загиблих, допомагали його появі працівники книгозбірні імені Олени Пчілки. Презентуючи і благословляючи у світ черговий плід праці, автори проекту наголосили, що минулий рік приніс Волині нові втрати.

Книга присвячена 29-ом загиблим у 2016 році та двом бійцям, що загинули у 2015-му та не були подані у попередньому виданні.

«Можливо, знову загримлять гармати, і танк зімне пшеницю на лану, і буде плакать і журитись мати, коли сини ітимуть на війну...» – цими рядками Василя Симоненка розпочинається скорботна книга про волинських бійців. У ній вміщена історія подвигу кожного героя, імена яких золотими літерами навіки вписані у літопис України.
– На цьому столі пам'ять про тих волинян, які загинули. Ми вважаємо, що ця книжка має бути у кожній районній бібліотеці і в тих школах, де вчилися бійці, – наголосив Олександр Дем`яненко.
Автори видання переконані, що потрібно продовжувати розповідати не лише про героїчно воюючих, але й про всіх без винятку загиблих і померлих від наслідків участі у бойових діях. Це має стати уроком патріотизму для підростаючого покоління.

– Сьогодні про війну пишуть немало, пишуть різне, нам же дісталася доля розповісти лише про мертвих, – зі скорботою каже Геннадій Гулько. – За цей час написання чотирьох книг ми вільно чи невільно пережили всі ці смерті. Нам доводилося спілкуватися безпосередньо із матерями та дружинами, які говорили про все, що у них наболіло на душі зовсім відверто, знаючи, що ми розповідаємо про їхніх загиблих рідних. Відчуття на війні — це не лише відчуття гордості, що ти захищаєш Батьківщину, а й постійне відчуття запаху смерті. Нам доводилося бачити, коли учасник АТО і з якоюсь своєрідною злістю дивиться на тих, хто сидить у барах, а він тільки вчора повернувся з того пекла. Автори наголошують, що коли писали цю книгу, не стільки хотіли говорити про героїзм воїнів, бо ж невідомо скільки ще триватиме кровопролиття на Сході. Для того, щоб зрозуміти війну, потрібно до кінця зрозуміти цих бійців. Ті, які прийшли живими, навіть пораненими, скаліченими. Треба зрозуміти тих воїнів, які загинули, і особливо їхніх близьких.

– Розповідати про війну треба, – говорить Геннадій Гулько. – Насправді більшість із бійців гинуть не на полі бою, а помирають в лікарнях від хвороб або ж, прийшовши з фронту, не можуть пристосуватися до реалій нашого життя. І про це треба говорити. І про їхні жертви. Ще три роки тому величезний подвиг здійснив наш земляк із Пожарок Ігор Філіпчук, який добровольцем відправився на фронт. Він пішов на бій з танком. Тричі у весь ріст підіймався з окопу, прицілювався і стріляв з гранатомета. Боєць підбив цей танк, але і сам загинув. Його нагородили лише орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Всі вони герої, герої тієї війни, що сьогодні переживаємо ми. А то буває, що телефонуєш у сільську раду, а там кажуть: «Який він герой, ну, послужив трохи та й повернувся. Ще й зловживає оковитою». А це все наслідки війни. Я йому сказав у відповідь: «Якщо він для тебе не герой, то скільки їх втекло під час призовів?». Вже від того, що він не заховався, а пішов на фронт, шана йому на всі віки.
І про таких потрібно пам'ятати. Не тільки тоді, коли у школі відкривається меморіальна дошка, а завжди. Тоді ці воїни не залишаться лише у згадках рідних чи на цвинтарях, а й у пам'яті кожного волинянина.