— Чого запізнюєтеся? — запитав Скоробагатов. — Ми вже хотіли без вас по чарці-другій перехилити. Могло б нічого й не залишитися.
— А ми прихопили із собою, — витяг з-під куртки пляшку Вадим...
НІЖ У РУКАХ ПИЯКА Вадим Медведчук з Оксаною поспішали у гості до спільної знайомої Юлі, котра проживала у Луцьку на проспекті Грушевського. Коли зайшли у квартиру, там уже сиділи Андрій Гурич та Денис Скоробагатов. — Чого запізнюєтеся? — запитав Скоробагатов. — Ми вже хотіли без вас по чарці-другій перехилити. Могло б нічого й не залишитися. — А ми прихопили із собою, — витяг з-під куртки пляшку Вадим. Усі вмостилися за столом. Забрязкотіли чарки. Пили довго. Поспішати не було куди. Спиртного також вистачало. Першим сп’янів Медведчук. Його почало хилити до сну. Він встав із-за стола й примостився на дивані. — Не витримав боротьби з алкоголем, — кинула на хлопця погляд Юлія. — Молодняк... Що з нього візьмеш? — посміхнувся Гурич. — Вісімнадцять неповних літ, як співається в пісні... Коли Медведчук прокинувся, майже всі уже порозходилися. Чекав Вадима тільки Андрій. — Ходімо додому, — сказав й почав вдягатися. Надворі було вже темно. Лише вуличні ліхтарі тьмяно поблимували. Вадим та Андрій, не поспішаючи брели проспектом. Розмовляли. — Хтось за нами йде, — озирнувся Гурич. Медведчук також скоса зиркнув. — Якийсь чоловік. Може, має гроші? Чого б не перевірити?— зупинився Вадим. — Можна й перевірити... Юрій Лесик повертався з роботи додому. Мав намір зустріти біля обласної лікарні дружину, котра там працювала медсестрою. Біля багатоповерхового житлового будинку побачив двох хлопців. Вони про щось жваво говорили. Коли Юрій порівнявся з ними, високий хлопець, вдягнутий у чорну шкіряну куртку, запитав: — Закурити не дасте? Юрій витяг цигарку, але віддати не встиг, бо відчув, що другий хлопець обмацує його кишені. — А тобі чого треба? — відіпхнув від себе незнайомця. Той заточився. Але високий несподівано вихопив з кишені ножа й кілька разів штрикнув ним Лесика в стегно. Від болю той присів. Високий зверху вдарив його кулаком в голову. Чоловік знепритомнів. Грабіжники обмацали його кишені. Знайшли лише дванадцять гривень. Більше нічого цінного не виявили. Помітивши, що ліва колошва штанів у чоловіка, що лежав на землі, мокра від крові, грабіжники розбіглися в різні боки... Прийшовши до тями, Юрій розплющив очі. Скільки пролежав на землі, не знав. Побачив двох працівників міліції. Поряд стояв той, хто просив закурити. — Цей напав на вас? — кивнув міліціонер на високого. — Він, — ствердив Юрій. — З ним був ще один, нижчий, але, мабуть, втік. — Знайдемо. Ніде не подінеться. Юрія «швидка допомога» відвезла в міську лікарню. Там виявили не лише поколене стегно, рану на лобі, але й струс головного мозку. Незабаром працівники міліції затримали й другого грабіжника — Андрія Гурича. Під час розслідування бандитського нападу виявилось, що Медведчук і Гурич не вперше грабували лучан не лише ввечері, коли стемніє, але і вдень. Був у них ще й третій спільник — двадцятидворічний Денис Скоробагатов. З Медведчуком та Гуричем він познайомився не так давно, але одразу згодився на пропозицію Вадима роздобувати гроші грабіжництвом. Можливо, ось так одразу вони знайшли спільну мову, бо полюбляють заглядати в чарку. Чарка ж вимагає грошей. Проте ніхто з них ніде не працював. Звідки ж вони візьмуться? Ось і стали на криву стежку. А вона, як відомо, рано чи пізно веде до прірви або в болото... ЗУСТРІЧІ У ТЕМРЯВІ ІЗ ЖІНКАМИ Медведчук, Гурич, Скоробагатов діяли за стандартною схемою. Бродячи вулицями Луцька, найчастіше пізно ввечері видивлялися поодиноких жінок з сумочками. Несподівано підбігали, виривали їх з рук й розбігалися. Якщо дівчина чи жінка намагалась чинити опір, били її кулаками в обличчя чи по голові й силою забирали сумочку. Все, що там було, ділили поміж собою. Всі троє вважали, що нічим не ризикують. Нерідко, правда, були розчаровані, бо у сумочках, крім жіночої косметики, нічого цінного не знаходили. Проте часом «улов» був багатий. Лучанка Людмила пізно ввечері поверталася додому. Жила на вулиці Гнідавській. Коли була вже у своєму дворі, побачила незнайомих молодих чоловіків. Високий в чорній шкіряній куртці і в’язаній шапочці несподівано підскочив до неї, рвонув сумочку, що звисала з плеча. Одразу вирвати не зміг. Підскочило ще двоє, вдарили її в груди та обличчя. Жінка впала. Видерли з рук сумочку й пірнули в темінь. Відбігли далеченько. Біля одного з вуличних ліхтарів зупинились. — Відкривай сумочку! — наказав Медведчук. У сумочці, крім стандартної жіночої косметики, лежало двісті гривень і п’ятсот доларів. Грошима поділились. Сумочку з косметикою кинули в кущі. Пощастило грабіжникам і на вулиці Шота Руставелі. Лучанка Надія також поверталась додому від подруги. Коли проходила біля середньої школи № 20, з темряви несподівано вискочило троє хлопців. Не встигла жінка опам’ятатись, як сумочка опинилася у їхніх руках. Вони так само швидко зникли, як і з’явились. А через кілька хвилин уже рахували гроші. У сумочці був, крім трьохсот доларів, ще й дорогий імпортний мобільний телефон. Дивує одне. Навіщо молоді жінки пізно ввечері носили з собою не лише цінні речі, але й значні суми грошей? Грабіжники, опорожнивши сумочки, майже завжди їх викидали разом з парфумерією. Проте Медведчук і Гурич часом все це дарували своїм «подругам» — Оксані та Юлі. Нерідко водили також їх у бари. Дівчата бачили, що в безробітних хлопців чимало грошей. Звідки вони? Вже пізніше вони дізналися, що Медведчук і Гурич грабують жінок. І подарунки їх здобуті злочинним шляхом. Всі три грабіжники досить молоді. Медведчуку — лише вісімнадцять. Проте у своєму короткому житті він уже встиг вчинити чимало злочинів. Перший поштовх до цього отримав від рідної матері-алкоголічки. Коли дитині було три роки, суд позбавив її батьківських прав, бо для неї не син був радістю, а горілка. Дитина росла без догляду і ласки, також рано здружилася з горілкою. Хлопець пішов кривою стежкою. Вчиняв крадіжки. Побував на лаві підсудних. Молодість лише почалася, а лікарі уже визнали його хронічним алкоголіком. Одного дня Вадим приїхав у село Рованці Луцького району, де проживала мати із своїм співмешканцем. Хлопець, як і співмешканець, був п’яний. Невідомо з якої причини почали сваритися. Медведчук вихопив ножа і кілька разів вдарив чоловіка в груди та живіт. Той помер на місці. За вбивство та пограбування Луцький міськрайонний суд позбавив волі Вадима Медведчука на тринадцять з половиною років. Конфісковано все його особисте майно. Андрія Гурича та Дениса Скоробагатова за пограбування засуджено на п’ять років позбавлення волі кожного, але з випробувальним строком. Суд врахував їх молодість, те, що раніше не притягувались до кримінальної відповідальності, сприяли розкриттю злочину. Якщо протягом наступних трьох років вони не вчинять нового злочину, то за грати не потраплять. Отож, доки не пізно, варто взятися за розум. Це єдиний шанс врятувати свою молодість, а не загубити її назавжди, бо крізь тюремні грати навіть сонячні промені видаються холодними... Віктор ОСТАПУК. Володимир КАЛИТЕНКО.
