Відомий волинський футболіст переніс складну операцію на серці, але зі спорту йти не збирається...
Микола Кльоц народився 15 жовтня 1956 року в Луцьку. Закінчив середню школу № 15, де і захопився футболом. Під час служби у Військово-повітряних силах СРСР грав у складі команди чемпіона Астраханської області. Після армії десять років виступав у складі команди майстрів другої ліги чемпіонату України “Торпедо” і “Волинь” (Луцьк), де зіграв понад 500 календарних матчів. Закінчив факультет фізичного виховання Луцького педагогічного інституту. Понад десять років разом з дружиною Людмилою працював вчителем фізкультури Козлівської неповної середньої школи Локачинського району, де разом з головою місцевого сільськогосподарського підприємства Степаном Ковальчуком побудував один з найкращих сільських стадіонів в Україні. Нині колишній футболіст знову проживає і працює в Луцьку.
У грудні минулого року в нашій газеті було надруковане повідомлення про тяжку хворобу одного з найвідоміших волинських футболістів, багаторічного капітана луцької команди майстрів другої ліги “Торпедо” (нині клуб елітного дивізіону вітчизняного футболу “Волинь”) і збір коштів на проведення складної операції на серці. Слід сказати, що на особисту біду колишнього півзахисника відразу ж відгукнулись люди, які пройнялись горем людини. А ще місяць до цього Миколу бачили на тренуваннях юнаків у ФК “Волинь”, на уроках фізкультури у загальноосвітній школі № 5, де його основне місце роботи. А тут — підступна хвороба, яка прикувала його до ліжка, і конче необхідна операція по заміні клапана серця. Лікарі поспішали, адже кожна хвилина могла стати фатальною для хворого, який без свідомості третю добу перебував у відділенні реанімації обласної лікарні... На щастя, хвороба і пов’язані з нею всі переживання позаду. З колишнім футболістом ми зустрілись перед Різдвяними святами у його затишній квартирі в Луцьку на проспекті Грушевського вже після того, як він повернувся додому. — Я думаю, що багатьох твоїх друзів, знайомих, прихильників футболу цікавить: що з тобою трапилось? — Сподіваюсь, що моя ситуація може бути повчальною для багатьох людей, котрі не завжди з належною відповідальністю ставляться до свого здоров’я. Чи то вдома, чи на роботі я застудився, але не надавав цьому значення, думав, що пройде само собою. Хіба раз таке було. Але, на жаль, стан погіршувався, піднялась температура. Змушений був звернутись до лікарів у міську поліклініку. Після обстеження мене не відпустили додому. Через день у стаціонарному відділенні зібрався консиліум лікарів, на якому були і медики з обласної клінічної лікарні. За їхніми рекомендаціями з ускладненням після запалення легенів я потрапив спочатку у кардіохірургічне відділення, а через декілька годин — у реанімацію обллікарні. — І який був вердикт медиків? — Я й сьогодні ще не можу точно повторити діагноз. Якщо по-простому говорити, то необхідно було замінити метральний клапан, котрий забезпечує діяльність серцево-судинної системи. — Наскільки мені відомо, для цього потрібні були значні кошти, яких твоя сім’я не мала. — Голова федерації футболу Волині, суддя національної категорії Ігор Безуглий, величезне спасибі йому, звернувся, зокрема через газету “Волинь”, до спортивної громадськості області, бізнесменів, меценатів, уболівальників з проханням зібрати кошти на термінову операцію. Чим усе закінчилось — бачите, як кажуть, на власні очі. Я хотів би щиро подякувати президенту і віце-президенту футбольного клубу “Волинь” Василю Столяру і Віталію Кварцяному, вчителям і учням Луцької ЗОШ № 5 і Козлівської неповної середньої школи Локачинського району, батькам і вихованцям ДЮСШ “Волинь”, моїм колишнім партнерам по команді Володимиру Бердовському і Віктору Буднику. У ці важкі хвилини фактично постійно були поруч зі мною дружина Людмила і син Андрій. Якби не усі вони... — Знаю, що лікарі тебе, образно кажучи, витягнули з того світу... — Хотів би щиро подякувати своїм рятівникам. Насамперед, хірургу зі Львова Віталію Оверчуку, завідуючим відділеннями кардіохірургії і реанімації Зоряну Завербному, який тривалий час працював у клініці під керівництвом академіка-хірурга Миколи Амосова, і Павлу Гащишину, лікарям Андрію Судусу і Андрію Марунчаку, медсестрам Світлані Верхолян і Валентині Заєць. — Що зараз кажуть лікарі? Про футбол рекомендують забути? — Поки що ходжу на процедури, консультації, перев’язки. Новий клапан мусить прижитись. А далі — побачимо. Про необхідність “зав’язати” з футболом ніхто мені не говорить, бо, мабуть, відчувають, що зі спорту я не піду. Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ.
