КРИМНЕНСЬКИЙ ФЕНОМЕН - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

КРИМНЕНСЬКИЙ ФЕНОМЕН

В одному селі Старовижівського району є п’ять авторів добірки “Торба див і загадок”, з них четверо — школярі

В одному селі Старовижівського району є п’ять авторів добірки “Торба див і загадок”, з них четверо — школярі
У нашу пізнавально-розважальну добірку дописують автори практично з усіх районів області, з якогось більше, з якогось менше. Першість у 2004 році тримає Ратнівський район. Тут є сім постійних авторів: троє — з райцентру і четверо — з різних сіл. А от у сусідньому з ратнівчанами Старовижівському районі народилося явище, яке я називаю “Кримненським феноменом”. У селі Кримне проживають відразу п’ятеро авторів “Торби див і загадок”.
Та ще й яких! Інна Глущук за підсумками річного конкурсу 2003-ого була відзначена першою премією, а Наталія Дудка — заохочувальною. Не знизили, а, навпаки, підвищили активність дівчата у 2004 році — їхні завдання часто друкувалися на сторінках “Волині”, мало не щочетверга, вони отримували місячні премії за завдання і відповіді й знову в числі лідерів на премії річні. З літа 2003 року дописує в “Торбу”, причому, з кожним разом нарощуючи потужність, Іванна Гутич. А минулого року порадувала своїми листами і вже дебютувала в добірці Ольга Хомич, цікаві угорські й японські кросворди, географічні завдання надсилав Роман Кучара.
Треба сказати, що досі моє знайомство з усіма цими авторами було лише заочним. Інну Глущук я довгий час вважав... вчителькою, можливо, й молодою, але поважною. До цього спонукали підписи на конверті “Глущук Інна Петрівна”, акуратний рівний почерк, чіткість, конкретність у завданнях і відповідях, і разом з тим неабияка ерудиція. І ось минулого року надходить разом із черговими відповідями і криптограмою лист для рубрики “Листи і знайомства від 7 до 18-и”. А там написано: “Мене звати Інна, мені 15 років”. Я аж не стримався і вигукнув: “Так оце ти така, наша диво-Інна!”.
Щодо Наталі Дудки, то, що вона школярка, я визначив одразу. І, признаюся, страшенно злився, читаючи її перші листи. Бо були вони написані на сторінках учнівського зошита в клітинку, притому так щільно, що рядок наповзав на рядок, слова де вставити не було та ще й блідим кольором кулькової ручки. Уявляєте, яка то мука була все те розбирати! Та зате коли розібрався, вчитався — злість змінилася захопленням. Завдання, як і в її землячки — Інни, були свої, не звідкись з підручника чи довідника здерті, як часто траплялося в інших. Вразила ще дитяча і в той же час хитренька логіка у тих завданнях, яка самим ходом авторської думки спонукала — а ну ж бо, здогадайтеся, якщо ви такі розумні.
З тих пір міні-кросворди, крипто- і шифрограми Наталі, як і її односельчанки, як мовиться, косяком пішли в “Торбі”. Отримуючи конверти із штемпелем Кримного, я знав, що неодмінно прочитаю щось цікавеньке. До того ж обидві авторки супроводжували завдання власними оригінальними малюнками. Ну, а потім число талановитих дописувачів із Кримного стало зростати.
І ось ми в Кримному, про якого в шкільному музеї історії села на почесному місці висить цитата із першої згадки про нього, датованої 1500 роком: “Село Кремно. З цього села не береться нічого. Тому, що його спалили татари у той час, коли й Брестє знайшли, і всіх людей з нього забрали”. Двоє молодших дівчат виявилися не лише симпатичними, а, без сумніву, майбутніми красунями, а ось двоє старших — такими вже є. Іванна Гутич, наймолодша,— восьмикласниця, Оля Хомич навчається у дев’ятому. Почати писати до “Торби див і загадок” їх спонукав приклад старших учениць-авторок. Оля до того ж, як й Інна, за допомогою “Листів і знайомств” заприязнилася з багатьма ровесниками, хоч нині, листується лише з однією подругою, з якою виявилися спільні інтереси.
Головне ж враження від перебування у Кримненській школі — Інна й Наталя. Мабуть, не є перебільшенням слова, сказані однією з педагогів школи: “То наші зірочки, наші перлинки”. Обидві вони навчаються в одинадцятому класі, отож, нинішнього року будуть випускницями. Обидві претендентки на золоті медалі, як нам сказали — подруги-суперниці. Хоча після школи шлях в обох, швидше за все, буде різним. Інна Глущук точно ще не визначилася — чи вступатиме до ВДУ імені Лесі Українки на англійську філологію або вчителя початкових класів, чи у Луцький технічний за спеціальністю економіка і менеджмент.
Наталя Дудка вирішила стати журналістом. І підстави для втілення цієї мрії є достойні. Вона активно друкується в районній газеті “Сільські новини” — тут і розповідь про жінку, колишнього остарбайтера, і публікації на теми екології, і не по-дитячому серйозні роздуми про права, які дає українська Конституція. У жовтні минулого року Наталя дебютувала у “Волині” вже поза “Торбою див і загадок” і той, хто читав її матеріал “А осінь плаче над “Бабиним яром” у Кримному”, напевне ж зауважив яскраву, образну мову, вміння аналітично, і я б сказав, конкретно-історично мислити. А ще вона пише вірші — своєрідні, де незахищений дівочий ліризм переплітається з несподіваним суспільним темпераментом, і, гадаю, попереду яскравий поетичний дебют.
Обидві вони брали участь і перемагали на районних олімпіадах, займали пристойні місця на обласних. Інна — з іноземної та біології, а Наталя — аж з семи предметів, така ось вона різнобічна дівчина. У школі існує цікавий експеримент зі шкільного учнівського самоуправління — “Республіка ЗЛІТ”, де абревіатура розшифровується, як “Зерна людяності, інтелекту і творчості”. І в цій республіці Наталя Дудка — президент, а Інна Глущук — прем’єр-міністр. А цього року на День вчителя Наталя цілий день була справжнім директором школи, а Інна — її заступником, і як призналися мені, переконалися, як нелегко керувати таким колективом — і вчительським, і учнівським.
Може постати питання, як при такій завантаженості у школі й поза нею дівчата встигають так активно ще й до “Торби див і загадок” завдання цікаві складати та правильні відповіді надсилати? Певною мірою завісу підняла мама Інни Ніна Григорівна, вчитель географії цієї школи.
— Все почалося із одного завдання, яке Інна, тоді ще семикласниця, розв’язала в “Полі чудес”. І як побачила своє прізвище в газеті, мало не до стелі підстрибувала з радості, хоч всі кажуть, що вона спокійніша та стриманіша за Наташу. А далі почала й собі складати. Коли завдання для “Торби” складає? А пізно ввечері, коли всі уроки поробить. Якось ми з батьком прокинулися, бачимо — світло горить. Ну, думаємо, Інна забула вимкнути, як спати лягала. Виходжу, а вона сидить і щось пише. Виявилося — для вашої “Торби”. А на годиннику — друга година ночі. Та за її публікації знають і в сусідній Прип’яті, і з ваших Згоран писали. Тепер її молодша сестричка Оксана каже — ти закінчиш школу, то я в “Торбу” писатиму.
До цього варто додати, що Наталі ще, мабуть, складніше на різні “фронти” розриватися, бо передчасно пішла з життя її мама і тепер велика частина домашніх турбот лягла на її тендітні плечі. Та ще складніша доля в п’ятого автора нашої “Торби” із Кримного — вісімнадцятирічного Романа Кучари. Він інвалід дитинства, зміг здобути лише початкову освіту, до того ж рано втративши батька. Та, як сказала його мама Ольга Архипівна, напевне, всі книжки з сільської і шкільної бібліотек перечитав. У Романа хвороба схожа на ту, що була в поетеси Людмили Лежанської, коли в дитинстві перестає рости тіло. Та на нас дивилися такі розумні, хоч і зніяковілі очі, що подумалося — ради цього погляду, в якому переплелися трагедія долі й сподівання сказати про цей світ те, що ти знаєш, хоча б через “Торбу див і загадок”, треба також було їхати до Кримного.
Володимир ЛИС.
Фото Володимира
ЛУК’ЯНЧУКА.