ПОЛІТИЧНІ КІЛЕРИ

Слово «кілер» вросло в наш лексикон недавно, але всі вже знають його страшний зміст: це найманий вбивця, у якого обов’язково є замовник, що добре платить за чорну роботу. Термін «політичний кілер» щойно народився. Ці кілери розправляються з опонентом замовника політично, використовуючи методи, якими б вони брудними і підлими не були.
На передвиборних перегонах за президентство з боку опонентів Віктора Ющенка пострілів у його спину було більш ніж досить. Це сотні тонн брехливих агіток, матеріалів, коментарів у ЗМІ, підленьких карикатур, розділена на зони карта України, отруйні стріли піховшеків, кисельових, корчинських, джангірових, випади екзальтованої дами з Конотопа... Насамкінець підле отруєння Віктора Ющенка, безсоромні спекуляції на цю тему. І все це, як не прикро, з благословіння державних мужів і державних структур.
Фізичне знищення опонента — це вже найпідліша форма політичної боротьби, яка свідчить про безсилля замовника, його низькі моральні, християнські якості. Не один Віктор Ющенко мав стати жертвою політичних і натуральних кілерів. Згадаймо хоча б наших колег Вадима Бойка, Гію Гонгадзе, Ігоря Александрова, знаних політиків В’ячеслава Чорновола, Вадима Гетьмана, Анатолія Єрмака та багатьох інших. Лише перемога в помаранчевій революції унеможливила замовлення на політичне вбивство Юлії Тимошенко, багатьох інших лідерів опозиції. І все ж головною мішенню політичного кілерства була і є наша національна ідея, незалежність держави, прагнення суспільства до свободи, чесного життя. За цю каїнову роботу замовники викладають величезні кошти. Не дивно, що їм все-таки вдалося зазомбувати, охмурити частину суспільства, яка повірила в «американські валянки», «наколоті апельсини», в наміри опозиції «продати Україну заокеанським імперіалістам», розколоти її. І повірити в заклик «Лови злодія!». Та все ж не вийшло. Методи, якими послуговувались кілери, були такими брудними, нахабними і цинічними, що не стерпів сам Всевишній і розбудив народ. Народ прокинувся, прозрів, духовно народився вдруге.
Був я на Майдані під час бурхливих подій. Був там під час історичної інавгурації. Настрої Майдану, як і всього суспільства, істотно відрізнялись. Тоді — тривожно-очікувальні, наступальні, потім — радісно-умиротворені. Спала колосального виміру напруга, звалився камінь з серця, воно забилось рівніше, чіткіше, немов набралось молодечої сили: нарешті! Звершилось!
Та навіть після такої довгоочікуваної багатостраждальної і дорогої перемоги уважний глядач, читач і слухач відчував якийсь внутрішній неспокій. Його сіяли антиукраїнські замовники, починаючи з багатовитратної судової тяганини після третього туру і закінчуючи демаршем комуністів у день затвердження прем’єр-міністра і членів уряду.
Та насторожує навіть не так сам випад, як тон, вперта, нічим не аргументована, сліпа критика нової влади ще до її затвердження. У цей хор влилися окремі регіонали і есдеки, комуністи і «братки» Корчинського, прихильники конотопської представниці темних сил і російських шовіністів. Різноголосі хористи, але співають одну пісню. Бо один диригент і замовник. Вони в опозиції нібито до Ющенка. Насправді — до України.
Чесно кажучи, після останнього виступу Президента в парламенті, оприлюднення програми дій уряду Юлії Тимошенко я сподівався, що та сила, щирість, аргументація, новизна підходу переконають навіть... телеграфного стовпа. Адже це лише програма. Час спитати за неї ще попереду. Та ба! «Щирим» вболівальникам за народ і правду не до вподоби, що нова влада обіцяє: вона не буде красти, купувати і тиснути на депутатів, дбатиме за соціальні, правові гарантії, духовний розвиток людини, національні інтереси України.
Заяви про опозицію, акції протесту ще до сформування уряду свідчать, що боротьба буде жорсткою і непримиренною. За прикладом темного провулку, коли стрічного не питають, хто ти і що, а б’ють під дих. Боляче і підступно. То ж кілери будуть спекулювати на проблемах і дрібницях, чимдуж розхитувати нову владу. Ніякої скидки на цілі завали проблем, що їх залишила стара влада у спадок, на час, об’єктивно потрібний для їх ліквідації, не буде. Але, здається, команда Президента знає про це і готова до важкої роботи, вона не буде наївною і довірливою. Але не виключено, що Майдан може ще раз покликати нас, вже на захист програми, проголошеної новою владою.
Тішить те, що вона вступає у свої права вже загартованою і досвідченою у боротьбі із підступною старою владою. Якщо стріляли від неї, то це було ще якось зрозуміло. А коли з-за рогу, від недавніх союзників по опозиції?
І от останнє голосування. Комуністи — «святіші папи римського», бо навіть більшість з регіоналів та СДПУ(о) голосують за Тимошенко і програму дій уряду. Вони — ні. Спробували троє проявити своє мислення і їх тут же виключили з фракції. Серед них — авторитетний і знаний у світі Борис Олійник. Це вже не позиція. Це — діагноз. Останні дії лідера КПУ ну, просто наштовхують на страшну здогадку: а чи, бува, не засланий він акулами міжнародного імперіалізму, щоб розвалити монолітні ряди «захисників» трудового люду? Думаю, що конкретні кроки нової влади серйозно підмочать порох в заношених патронах Петра Симоненка, якими він стріляє від початку своєї каденції.
Чому таке сліпе несприйняття нового Президента і його команди? Компартія з часу її виникнення добивалась успіху, спекулюючи на соціальній і правовій нерівності мас. Це її живильне середовище, основа її існування. І тут раптом до влади приходить команда, яка береться ліквідувати цю нерівність, відродити духовність суспільства. І коли це станеться, де опиниться Компартія? Відомо — де.
Правда, новій владі не треба тішити себе ілюзіями. Проблем і невдоволених у нас вистачає, кілери це вміло використовують. Як? Про це недавно розповіли ЗМІ, в тому числі «Волинь». Йдеться про мітинги військових пенсіонерів, які одержують пенсії менші, аніж їхні колеги, які вийшли у відставку після 1992 року. Безумовно, претензії справедливі. І коли б це сталось місяців за три до виборів або через стільки ж після формування нового уряду, це ще було б зрозуміло. Але ж це сталось, коли з нової влади був лише один Президент. Про таке наш мудрий народ сказав: «Телятко народилось, а до нього вже з дійницею біжать».
Чомусь замовники і ображені мовчали в часи президентства обох Леонідів, особливо дворазового, багатомільярдного Кучми. А от коли «телятко» народилось, винуватець багатьох бід — корумпована влада стала покидати крісла, залишивши напівпорожню казну, пограбовану країну, навіть після запевнення в.о. прем’єра, що стаття 39 Закону про бюджет буде скасована, все одно: дайош мітинги! І хоч в дефіцитному бюджеті на це грошей нема, все одно: дайош мітинги!
Ні, я не захищаю владу. Для того, аби вона добре працювала, критика їй необхідна. Але ж, панове, тягнути за дійки телятко, яке щойно сп’ялося на ноги, це вже знаєте...
Тимчасову «декретну відпустку» на відверту опозиційність взяла більшість регіоналів, хоч у них є солідний зазомбований протестний електорат. А от СДПУ(о) з її лідером, недавно всесильним Медведчуком, дивує. Партія олігархів, безбідних людей, яка воювала з власним народом, добивалась влади силою, підкупом і обманом, силкується зробити хорошу міну при поганій грі. Але ж, зрозуміло, чим вона не задоволена, — тим, що її позбавили всесилля. Це зрозуміло навіть багато людей у партії і фракції, звідси падолист заяв про вихід. Майбутнє її дуже туманне і сумне. Про ППСУ й говорити не треба.
Цих відвертих політичних кілерів нова влада бачить. Більш небезпечним є зростаюче в геометричній прогресії плем’я хамелеонів, які спішно перефарбувались, але яким, по суті, все одно кому служити, підносити короваї, квіти, розціловуватись. Того ми не врахували в 1991 році. І мусили захищати Незалежність знов, тепер уже на Майдані.
Так, після цього суспільство стало іншим. Воно одразу захвилювалось, коли щось незрозуміле стало коїтись в недавно монолітній опозиції. Пасаж Романа Безсмертного, затим головного соціаліста Олександра Мороза з запозиченим у В. Януковича «двуязичієм», торги з розподілом посад давали підставу гадати, що далеко не всі пішли в помаранчеву революцію за високі ідеали. Добре, що в Президента вистачило хисту і волі поставити все на свої місця. Цю ситуацію обережний Леонід Кравчук визначив як наслідок прозорої політики Президента. Це справді так. Але лиш така практика приведе до успіху, лише їй повірить народ, лише вона знищить політичне кілерство, обеззброїть його замовників.
Андрій БОНДАРЧУК, журналіст.